Добре, що я всетаки вирішив поїхати додому вчора ввечері.. По дорозі на вокзал відчув таке духовне піднесення, щомабуть, позитиву вистачить на найближчий місяць, а то і більше. Зі мною такого ще не було. З а бсолютно пофігістичним настроєм брести посередині тротуару, безглуздо посміхатись перехожим.. І слухати.. слухати, як живе місто, як втомлено і водночас радісно зітхає закінченню робочого тижня, як, по дорозі додому, воно обмрковує поани на вихідні.. Слухати мелодію напівпорожньог трамваю, шум розбухлогопісля дощу листя, просочуватись кожною ноткою вечірнього міста.. Повертатись до свідомості ароматом парфумів панянки, що пробігла поруч і знову вертатись у свій світ теплий і затишний.. намугикуючи під ніс мелодію з якогось кінофільму. Навіть світлофори і ті, вирішивши не сувати настрою радісно підмигували зеленим світлом, щойно я підходив.. дивно все якось. В автобусі, незважаючи на пятницю і засилля студентів були порожні місця коло вікон.. цло дорогу витріщався на вечірнє сіре небо, що злегка підсвічувалось багрянцем на заході.. Думав.. як же ж все таки круто, що я поїхав додому вчора ввечері)