Хвилями Борисфена

(присвячується часопису «Дніпро»)

Про що Невичерпний шепоче,

Коли на сонці мружить очі?

То підіймається із дна

На нас люстрова глибина!

Шепочуть хвилі Борисфена,

Як йшли раменом до рамена

Через степи і крізь віки

Сармати, скіфи, козаки,

Як навіженнеє волання

І се, Пречистої страждання

Над згарищем колишніх хат

Спокутують ясу гармат…

І знову бачиться наранні

Знайома постать на кургані, —

Сповиє дума, як було,

Мого Грушевського чоло.

 З тобою друже, Борисфене,

Згадаймо вічне і буденне,

Хай віддзеркалення століть

Для нас часопис боронить!

А хто до слова сили має,

Той хвилі квітами вінчає:

Плетений волошковий сніг —

То вірші відданих твоїх.

Як їх читаєш, серце мліє,

Любові сповнене й надії

І захлина священна мить,

Що прагне серце спопелить!