Кожна сфера буття, – зі слів Фредеріка Амьєля, – прагне більш високої сфери, бо її сягають одкровення і передчуття більш високого. Амьєль вважав, що кожен несе у собі майбутнього ангела, і все людське життя – то є тільки підготовка, поріг у життя духу. Іноді інтуїції таланить здійнятися до надчуттєвих істин, які вступають у протиріччя з заведеним уявленням. Цей вилив надсвідомості є одкровення.
Багато хто вважає, що істина є абстрактною і, мабуть, непізнаваною. Але кожному належить вирішити для себе питання „яке місце займає він у Вічності і Вічність в ньому”.
Кожен з нас йде шляхами своєї долі. Щоденно. Іноді він зупиняється в захопленні від квітів чи сонця, що стоїть на вечірнім прузі. Сонце, зорі – все це дарує життя. Чому? Навіщо все саме так? Чому форми, звуки і кольори просякає досконалість, а мимохідь поспішають стурбовані марнотою люди, світ яких звузився до меж, в яких немає місця ані для спраги життя, ані для прагнення змін?
Причиною цього є удаване людське его, його хибне „Я”, що ототожнює себе із фізичним тілом. Так, бажання душі, такі як прагнення любити, жити заради когось і чогось, усвідомлювати сенс свого буття, реалізувати себе, натхнення, як спрага творчості, – все це марніє, проходячи крізь призму хибного его і обертається у бажання тіла. Це знецінює людину, яка до того ж, не може задовольнитися через реалізацію тваринних інстинктів. Певною мірою ми всі „слугуємо” тілу, яке постійно заявляє про свої потреби, але ж „слугуємо” і своїй сім’ї, і державі, в якій живемо, – й чим вищий об’єкт служіння, тим сильніша наснага й задоволення від цього служіння! Без мети і призначення неминуче виникає відчуття власної нікчемності і непотрібності. То чи не свідоцтво це вищого її, людини, призначення? „Безодня закликає безодню” – цими словами виражається заклик безодні Абсолюту, Вищого Розуму, Світової душі, в решті решт, – до безодні нашого серця.
Вища мета релігійних систем, — збудити людину до релігійної свідомості, платформи розуміння тотожності власного „Я” як душі в її вічній взаємодії з Богом.