Янголи для янголів бувають....

я знаю це.... =))) *тільки тсссссссссссссссссссс*  інші не повинні про це знати....

Янголи з"являються саме тоді, коли вони нам потрібні.... не тоді, коли ми на все горло волаємо, що все життя лайно, не тоді, коли стоїмо перед зеркалом  з ножем чи повною купою просрочених таблеток в руках, не тоді, коли у нас ціла купа проблем... бо в такі моменти ми навряд чи здатні їх помітити....

Вони приходять тоді, коли ти стоїш на колінах перед цим світом і готовий зректися себе заради того, щоб бути як всі..... бо це найстрашніше....бути як всі....зректися всього, що тонким пером чогось вищого було прописано нашим душам....

Мій Янгол....Він живе у цьому світі.....десь там - далеко... N-ну кількість кілометрів від мене....має ім"я.... серце......у нього холодні чи теплі руки... у  нього щира посмішка...і у нього напевно пітніють долоні, коли він хвилюється... він любить свій комп"ютер =) своїх рідних... у нього є друзі, є захоплення.... у нього є стільки людського, що на перший погляд важко помітити, що то Янгол..... він можливо навіть не любить цього слова....

але....

він такий ідеальний у своїй неідеальності по ту сторону монітору....

Я не бачила його ні разу в житті.... хоча.... можливо ми ходили по тих самих вулицях...сиділи на тих самих лавочках... але ми просто не могли *ні, вірніше не мали права* пересіктися ДО певного моменту.... моменту який ще не настав....

Останнім часом в моєму житті відбулося багато змін... багато холодних людей холодними гранями своїх не завжди сформованих особистостей ранили тонку матерію душі *а у творчих людей вона набагато тонша, ніж припустимо у звичайних*...  змушували багато стояти на колінах, МОВЧАТИ, підлаштовуватись під обставини, ТЕРПІТИ, погоджуватись зі своєю правдивою НЕправотою, оправдовувати сподівання інших не рахуючись з моїми...  по грамові, по кубикові забираючи все те світле і тепле, що було в душі, у відчуттях...  вкінці кінців залишивши зі справжнього лише біль у очах і сигарети...  я звикла, що останні залишаються зі мною завжди.... хоча і вони мають властивість закінчуватись....

і тут - ВІН.... пот ту сторону монітору... так страшно....так далеко.... так дико приємно.... годинами висіти в асі.... торкатись слів поглядом і відчувати як з-під вій розлітаються метелики... метелики щастя...

бо....

це не закоханість.... це просто щастя...

щастя - коли ти хочеш додому, де пусто і темно, але ти біжиш туди, бо там тебе чекають... і ти біжиш до свого комп"ютера, і тобі пофіг на чужі "привітяксправи", бо тебе цікавить лише один значок...його присутність на-дроті...

щастя - коли ти залишаєшся дома, бо тобі подобається цей світ, світ, що знаходиться у межах своєї квартири... і ти не йдеш з друзями-знайомими пити холодне розведене пиво якого не хочеш, в прокурених генделиках, бо більше не боїшся залишатись на самоті зі стінами, які тиснуть болючими спогадами причин твоєї самотності ....

але...

прийде завтра.... а потім прийде НЕділя... і знову стане страшно...  і мені як і мільйонам дівчат цього світу буде здаватись, що я виглядаю не надто гарно, що в мене на морозі стане червоний носик і потріскають губи =))) хоча... мені здається, що ми вже перетнули ту межу, коли зовнішність являється тим обов"язковим фактором, щоб люди сподобались одне одному... і я буду стояти за крок від тебе....і буду боятись підняти очі і сказати привіт.... хоча ні, я краще прийду на кілька хвилин раніше.... зав"яжу собі очі шарфиком, а ти його розв"яжеш... бо боюся, що мої страхи вбють мене раніше, ніж мені стане сміливості підійти до тебе....=)

але...

воно буде завтра..... через кілька днів....

а сьогодні... я щаслива.... і мені здається, що мого щастя може вистачити на цілий світ.....

Ти мені подарував світ у якому я розвірилася....

І...

мені....

хочеться зробити тебе найщасливішим у ньому....

просто....

найщасливішим...

як я..... зараз....в цю мить....в це своє сьогодні............