Ёба!

Апож.

Україна моя! дружина моя! до болю рук мені ясний довгий шлях твій шлях стрілою москальської ракети бук пронизав твою впалі груди і справа швах

Миссия Розетты обошлась каждому жителю ЕС в 4 евро.

Тут, конечно, вспоминается расейский дощатый сортир от Зардоза.

ну, шо тут? таки наконец добрался до компа.

По Путлеру мировая экономика - всё. 79,80$

Ответ на комментарий Xirurg #

Исходное сообщение Xirurg таки наконец добрался до компа.

Проголосуй с айпишника компа ))

Вата в курсе? Клим Чурюмов - украинский астроном, родился в Николаеве.

Н0К, я гордо игнорирую этот плебесцит! если в пт абрам за краткость псто замутит такую же голосню - навалюсь по всем фронтам!

Светлана Герасименко - украинский астроном.

НЕПОГАНО!

Н0К, да, по бродчёчу! идея - гуд, снято отлично, актёры все молодцы, кроме следака, больно блажененький он. минусы: быстро понятно кто мочканул. во 2 серии подумал на найджела, в 3 на джо. ну и главное. возможно я понял за что не люблю сериалы. очень преочень наиграное искусственное затягивание времени - долгие панорамы, изображения раздумий, муки переживаний на лицах и т.д. и т.п. - штирлиц отдыхает. но в целом - впечатление положительное. с первым в жизни просмотренным сериалом меня!

Xirurg, ну, поздравляю А я люблю такие настроенческие: "долгие панорамы, изображения раздумий, муки переживаний на лицах и т.д. и т.п." из общей стилистики фильма не выбивают ) Я в первых сериях на мента думала (тока не помню уже, на какого), а в последних - на сына/друга. Думала, он из ревности к папане пришиб. Но до папани не додумалась )

Ответ на комментарий Xirurg #

Исходное сообщение Xirurg Н0К, я гордо игнорирую этот плебесцит! если в пт абрам за краткость псто замутит такую же голосню - навалюсь по всем фронтам!

Да, неумелые отписки царских мальчиков на побегушках надо бы игнорить, конечно... посмотрим, чо царь родит... если опять не свалит на Ольку, чтоб та на мальчика свалила

Ответ на комментарий #

Исходное сообщение челюстьдядюшкиЮлиуса

Исходное сообщение Cheng Исходное сообщение челюстьдядюшкиЮлиуса дикий гусь дикой свинье не товарищ

дикий гусь, дикий гусь налетела стаей грусть дикий гусь, спаси меня где ты, синяя свинья я всё там же, в том же месте где когда-то были вместе гусь и синяя свинья кто был ты, а кто был я мы не скажем никому с этой тайной и умру и на камне будет выбит вместо слов - паралепипед вместо чисел - синий гусь ну и пусть

Я бы в конкурсы отправила. Неравнодушна к творчеству рыбоящера.

А зараз, мої любі, буде дуже гарний вірш. В нього є лише один недолік - він має не дуже гомеопатичний розмір.

Я попередив, так що не ображайтеся.

НАЙМИЧКА Пролог У неділю вранці-рано Поле крилося туманом; У тумані, на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лона пригортає Та з туманом розмовляє: «Ой тумане, тумане, Мін латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш? Ні, не дави, туманочку! Сховай тілько в полі, Щоб ніхто не знав, не бачив Моєї недолі!.. Я не одна, – єсть у мене І батько, і мати… Єсть у мене… туманочку, Туманочку, брате!.. Дитя моє! мій синочку, Нехрещений сину! Не я тебе хреститиму На лиху годину. Чужі люди хреститимуть, Я не буду знати, Як і зовуть… Дитя моє! Я була багата… Не лай мене; молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе». Пішла полем ридаючи, В тумані ховалась Та крізь сльози тихесенько Про вдову співала, Як удова в Дунаєві Синів поховала: «Ой у полі могила; Там удова ходила, Там ходила-гуляла, Трути-зілля шукала. Трути-зілля не найшла, Та синів двох привела, В китаєчку повила І на Дунай однесла: «Тихий, тихий Дунай! Моїх діток забавляй. Ти, жовтенький пісок, Нагодуй моїх діток; І скупай, і сповий, І собою укрий!» I Був собі дід та баба. З давнього-давна у гаї над ставом Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, Усюди обоє. Ще змалечку удвох ягнята пасли, А потім побралися, Худоби діждалися, Придбали хутір, став і млин, Садок у гаї розвели І пасіку чималу — Всього надбали. Та діточок у їх бігма, А смерть з косою за плечима. Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? Хто заплаче, поховає? Хто душу спом'яне? Хто поживе добро чесно, В добрую годину, І згадає дякуючи, Як своя дитина?.. Тяжко дітей годувати У безверхій хаті, А ще гірше старітися У білих палатах, Старітися, умирати, Добро покидати Чужим людям, чужим дітям На сміх, на розтрату! II І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи Гарненько, в білих сорочках. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї. Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї. В такім раї чого б, бачся, Старим сумувати? Чи то давнє яке лихо Прокинулось в хаті? Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось, Чи ще тілько заклюнулось І рай запалило? Не знаю, що і після чого Старі сумують. Може, вже Оце збираються до бога, Та хто в далекую дорогу Їм добре коней запряже? «А хто нас, Насте, поховає, Як помремо?» «Сама не знаю! Я все оце міркувала, Та аж сумно стало: Одинокі зостарілись… Кому понадбали Добра цього?..» «Стривай лишень! Чи чуєш? щось плаче За ворітьми… мов дитина! Побіжім лиш!.. Бачиш? Я вгадував, що щось буде!» І разом схопились Та до воріт… Прибігають, Мовчки зупинились. Перед самим перелазом Дитина сповита — Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита; Бо то мати сповивала — І літом укрила Останньою свитиною!.. Дивились, молились Старі мої. А сердешне Неначе благав: Випручало рученята Й до їх простягає Манюсінькі… і замовкло, Неначе не плаче, Тілько пхика. «А що, Насте? Я й казав! От бачиш? От і талан, от і доля, І не одинокі! Бери ж лишень та сповивай… Ач яке, нівроку! Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами В Городище…» Чудно якось Діється між нами! Один сина проклинає, З хати виганяє, Другий свічечку, сердешний, Потом заробляє Та ридаючи становить Перед образами — Нема дітей!.. Чудно якось Діється між нами! III Аж три пари на радощах Кумів назбирали, Та ввечері й охрестили, І Марком назвали. Росте Марко. Старі мої Не знають, де діти, Де посадить, де положить І що з ним робити. Минає рік. Росте Марко — І дійна корова У розкоші купається. Аж ось чорноброва Та молода, білолиця Прийшла молодиця На той хутір благодатний У найми проситься. «А що ж, – каже, – возьмім, Насте». «Возьмімо, Трохиме, Бо ми старі, нездужаєм, Та таки й дитина, Хоча воно вже й підросло, Та все ж таки треба Коло його піклуватись». «Та воно-то треба. Бо й я свою вже часточку Прожив, слава богу, Підтоптався. Так що ж тепер, Що візьмеш, небого? За рік, чи як?» «А що дасте». «Е, ні! треба знати, Треба, дочко, лічить плату, Зароблену плату, Бо сказано: хто не лічить, То той і не має. Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо, Отоді й за плату, Чи так, дочко?» «Добре, дядьку» «Просимо ж у хату». Поєднались. Молодиця Рада та весела, Ніби з паном повінчалась, Закупила села. І у хаті, і на дворі, І коло скотини, Увечері і вдосвіта; А коло дитини Так і пада, ніби мати; В будень і в неділю Головоньку йому змиє, Й сорочечку білу Що день божий надіває. Грається, співає, Робить возики, а в свято — То й з рук не спускає. Дивуються старі мої Та моляться богу. А наймичка невсипуща Щовечір, небога, Свою долю проклинає, Тяжко-важко плаче; І ніхто того не чує, Не знає й не бачить, Опріч Марка маленького. Так воно не знає, Чого наймичка сльозами Його умиває. Не зна Марко, чого вона Так його цілує, Сама не з'їсть і не доп'є, Його нагодує. Не зна Марко, як в колисці Часом серед ночі Прокинеться, ворухнеться, То вона вже скочить, І укриє, й перехрестить, Тихо заколише; Вона чує з тії хати, Як дитина дише. Вранці Марко до наймички Ручки простягає І мамою невсипущу Ганну величає… Не зна Марко, росте собі, Росте, виростає. IV Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло; І в хутір лихо завернуло, І сліз чимало принесло. Бабусю Настю поховали І ледве-ледве одволали Трохима-діда. Прогуло Прокляте лихо та й заснуло. На хутір знову благодать З-за гаю темного вернулась До діда в хату спочивать. Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні в хаті… Кого-небудь треба сватать. «Кого ж би тут?» – старий дума І просить поради У наймички. А наймичка До царівни б рада Слать старости: «Треба Марка Самого спитати». «Добре, дочко, спитаємо Та й будемо сватать». Розпитали, порадились, Та й за старостами Пішов Марко. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим. Панну у жупані, Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором. Отаке-то Диво запопали! «Спасибі вам! – старий каже. Тепер, щоб ви знали, Треба краю доводити, Коли й де вінчати, Та й весілля. Та ще ось що: Хто в нас буде мати? Не дожила моя Настя!..» — Та й заливсь сльозами. А наймичка у порогу Вхопилась руками За одвірок та й зомліла. Тихо стало в хаті; Тілько наймичка шептала: «Мати… мати… мати!» V Через тиждень молодиці Коровай місили На хуторі. Старий батько З усієї сили З молодицями танцює, Та двір вимітає, Та прохожих, проїжджачих У двір закликає, Та вареною частує, На весілля просить. Знай, бігає, а самого Ледве ноги носять. Скрізь гармидер та реготня, В хаті і надворі. І жолоби викотили З нової комори. Скрізь порання: печуть, варять, Вимітають, миють… Та все чужі. Де ж наймичка? На прощу у Київ Пішла Ганна. Благав старий, А Марко аж плакав, Щоб була вона за матір. «Ні, Марку, ніяко Мені матір'ю сидіти: То багаті люде, А я наймичка… ще й з тебе Сміятися будуть. Нехай бог вам помагає! Піду помолюся Усім святим у Києві, Та й знову вернуся В вашу хату, як приймете. Поки маю сили, Трудитимусь…» Чистим серцем Поблагословила Свого Марка… заплакала Й пішла за ворота. Розвернулося весілля. Музикам робота І підковам. Вареною Столи й лави миють. А наймичка шкандибає, Поспішає в Київ. Прийшла в Київ – не спочила, У міщанки стала, Найнялася носить воду, Бо грошей не стало На молебствіє Варварі. Носила-носила, Кіп із вісім заробила Й Маркові купила Святу шапочку в пещерах У Йвана святого, Щоб голова не боліла В Марка молодого; І перстеник у Варвари Невістці достала, І, всім святим поклонившись, Додому верталась. Вернулася. Катерина І Марко зустріли За ворітьми, ввели в хату Й за стіл посадили; Напували й годували, Про Київ питали, І в кімнаті Катерина Одпочить послала. «За що вони мене люблять? За що поважають? О боже мій милосердний! Може, вони знають… Може, вони догадались… Ні, не догадались; Вони добрі…» І наймичка Тяжко заридала. VI Тричі крига замерзала, Тричі розтавала, Тричі наймичку у Київ Катря проводжала Так, як матір; і в четвертий Провела небогу Аж у поле, до могили, І молила бога, Щоб швиденько верталася, Бо без неї в хаті Якось сумно, ніби мати Покинула хату. Після пречистої в неділю, Та після першої, Трохим Старий сидів в сорочці білій, В брилі на призьбі. Перед ним З собакою онучок грався, А внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості. Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту – забула взяти?.. Чи, може, ще й не напекла? О, сором, сором, лепська мати!» Аж зирк – і наймичка ввійшла На двір. Побіг стрічати З онуками свою Ганну. «А Марко в дорозі?» — Ганна діда питалася. «В дорозі ще й досі». «А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало!» І внучатам із клуночка Гостинці виймала: І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці, і червоний З фольги образочок, А Карпові соловейка Та коників пару, І четвертий уже перстень Святої Варвари Катерині, а дідові Із воску святого Три свічечки; а Маркові І собі нічого Не принесла: не купила, Бо грошей не стало, А заробить не здужала. «А ось ще осталось Півбубличка!» Й по шматочку Дітям розділила. VII Ввійшла в хату. Катерина Їй ноги умила Й полудновать посадила. Не пила й не їла Стара Ганна. «Катерино! Коли в нас неділя?» «Післязавтра». «Треба буде Акафіст найняти Миколаєві святому Й на часточку дати; Бо щось Марко забарився… Може, де в дорозі Занедужав, сохрань боже!» Й покапали сльози З старих очей замучених. Ледве-ледве встала Із-за стола. «Катерино! Не та вже я стала: Зледащіла, не здужаю І на ноги встати. Тяжко, Катре, умирати В чужій теплій хаті!» Занедужала небога. Уже й причащали, Й маслосвятіє служили, Ні, не помагало. Старий Трохим по надвір'ю, Мов убитий, ходить. Катерина ж з болящої І очей не зводить; Катерина коло неї І днює й ночує. А тим часом сичі вночі Недобре віщують На коморі. Болящая Щодень, щогодини, Ледве чути, питається: «Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? Ох, якби я знала, Що діждуся, що побачу, То ще б підождала!» VIII Іде Марко з чумаками. Ідучи, співає, Не поспіша до господи — Воли попасає. Везе Марко Катерині Сукна дорогого, А батькові шитий пояс Шовку червоного, А наймичці на очіпок Парчі золотої І червону добру хустку З білою г а б о ю. А діточкам черевички, Фіг та винограду, А всім вкупі – червоного Вина з Цареграду Відер з троє у барилі, І кав'яру з Дону — Всього везе, та не знає, Що діється дома! Іде Марко, не журиться. Прийшов – слава богу! І ворота одчиняє, І молиться богу. «Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов! Біжи швидче! Швидче веди в хату!.. Слава тобі, Христе-боже! Насилу діждала!» Отче наш тихо-тихо, Мов крізь сон, читала. Старий воли випрягає, Занози ховає Мережані, а Катруся Марка оглядає. «А де ж Ганна, Катерино? Я пак і байдуже! Чи не вмерла?» «Ні, не вмерла, А дуже нездужа. Ходім лишень в малу хату, Поки випрягає Воли батько: вона тебе, Марку, дожидає». Ввійшов Марко в малу хату І став у порогу… Аж злякався. Ганна шепче: «Слава… слава богу! Ходи сюди, не лякайся… Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати». Вийшла з хати Катерина, А Марко схилився До наймички у голови. «Марку! подивися, Подивися ти на мене: Бач, як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка, Я…» — Та й оніміла. Марко плакав, дивувався. Знов очі одкрила, Пильно, пильно подивилась — Сльози покотились. «Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку! Я… я твоя мати». Та й замовкла… Зомлів Марко, Й земля задрижала. Прокинувся… до матері — А мати вже спала!

Законодательное собрание Севастополя приняло закон о числе депутатов, работающих на постоянной профессиональной основе и установили им оклад, в 20 раз превышающий среднюю зарплату в городе. Согласно закону, плату за работу будут получать 12 из 24 депутатов, передает ТАСС. "Это люди, несущие административную нагрузку и проводящие весь рабочий день в стенах заксобрания", — сказал автор законопроекта, заместитель председателя законодательного собрания Севастополя Александр Кулагин. На постоянной основе будут работать председатель заксобрания, двое его заместителей, пятеро председателей постоянных комитетов и четверо председателей комиссий. Депутат Борис Колесников предложил согласовать закон с правительством и губернатором, поскольку он связан со значительными затратами бюджета. Как говорится в пояснительной записке, ориентировочный объем финансирования закона составляет 26,4 млн руб. в год. "Средняя зарплата депутата составит 220 тыс. в месяц. Средняя зарплата по Севастополю — 11 тыс. руб.", — добавила депутат Татьяна Вусатенко. Кулагин заверил коллег, что ставки окладов будут пересмотрены, а пока установлены в соответствии с законом, принятым предыдущим составом. За законопроект проголосовали 16 депутатов из 23, присутствовавших в зале. Напомним также, что в Крыму гражданам, занимавшим государственные должности больше года, после выхода на пенсию будет начислена ежемесячная доплата в размере до двух должностных окладов.

Ответ на комментарий Xirurg #

Исходное сообщение Xirurg Н0К, я гордо игнорирую этот плебесцит! если в пт абрам за краткость псто замутит такую же голосню - навалюсь по всем фронтам!

За кратость он замутит персональную, думаю))

Н0К, скандинавский мож какой похожий по духу и атмосфере потом посоветуешь. но эт не раньше нг-каникул теперь наверное... )

Ответ на комментарий К0ШКА_ШРЕДИНГЕРА #

Исходное сообщение К0ШКА_ШРЕДИНГЕРА

Исходное сообщение Xirurg Н0К, я гордо игнорирую этот плебесцит! если в пт абрам за краткость псто замутит такую же голосню - навалюсь по всем фронтам!

За кратость он замутит персональную, думаю))

веримъ!

Ответ на комментарий Xirurg #

Исходное сообщение Xirurg Н0К, скандинавский мож какой похожий по духу и атмосфере потом посоветуешь. но эт не раньше нг-каникул теперь наверное... )

А, ну это Мост (Broen), безусловно... именно датско-шведский... Митяй его пиарил раньше, чем он вошел в моду )

Ответ на комментарий Н0К #

Исходное сообщение Н0К

Исходное сообщение Xirurg Н0К, я гордо игнорирую этот плебесцит! если в пт абрам за краткость псто замутит такую же голосню - навалюсь по всем фронтам!

Да, неумелые отписки царских мальчиков на побегушках надо бы игнорить, конечно... посмотрим, чо царь родит... если опять не свалит на Ольку, чтоб та на мальчика свалила

да, непостоянные цари, их ветренные фаворитки и их малолетние поклонники...

Заезжал сегодня в салон Мазды - ажиотажа нет, немногие зеваки лениво разглядывают авто. А вот в КИА по соседству дохуя желающих оседлать Рио.

Россию разносят в говно (с)

Н0К, митя шарит в сериалах?! и када тока время находит...

ржу

Исходное сообщение Романисти Исходное сообщение NYY_fan а что в славянске щас мир и нет войны? Более того, фашисты и каратели уже всё отстроили.

ох и пиздобол, отстроили! Был я там недавно! Как стояли руины так и стоят! Особенно Семёновка и Селезнёвка(перед въездом в Славянск) разрушены охуйбенно. .