Відень 1683. Як українські шаблі зупинили османську навалу на Європу
Дивлячись на сьогоднішню карту Європи, складно уявити якою вона була майже три з половиною століття тому. У другій половині ХVІІ ст. Османській імперії, що перебувала у розквіті своєї потужності, до, скажімо, Варшави залишалося якихось 150-200 кілометрів. Звісно, за умови відсутності авіації та бронетанкових з’єднань, і ця відстань – чимала. Водночас у той час незрівнянно вищим був градус ідеологічної складової війни, щедро приправлений релігійними акцентами. Європейські столиці ще відчували присмак хрестових походів та боротьби за гроб Господній, тоді як у Стамбулі снували плани підкорення країв «невірних». На тлі розбрату й слабкості перших здавалося, що нема сили, здатної зупинити других. Та все змінив рік 1683-й. Рік, чия історія писалася й українськими шаблями.
Незабутнє 12 вересня
1 квітня 1683 р. між цісарем Священної Римської імперії Леопольдом I та Яном III Собеським, королем Речі Посполитої, що об’єднувала польські, литовські, українські та білоруські землі, було укладено угоду. Її мета – взаємодопомога проти потенційної загрози з боку Сяючої Порти. За день до цього турецький султан офіційно оголосив про початок чергової «священної війни з невірними». На нарадах османського командування стратегічною метою визначили здобуття Відня, до якого турки прагнули ще з початку ХVІ ст.
Випробовування для домовленостей імператора і короля почалися вже незабаром: у липні 1683 р. величезна на ті часи, 140-тисячна (деякі дослідники говорять навіть про 200-тисячні сили), турецька армія оточила столицю Габсбургів. На її чолі стояв прославлений візир Кара Мустафа. Саме він на чолі стотисячного війська у 1678 р. взяв у облогу козацьку столицю Чигирин, внаслідок чого місто було вщент зруйновано. Здавалося, і цього разу ніщо не зможе зупинити навали: турки упевнено переходять кордон і захоплюють низку міст, зокрема і Кошице. Зрештою вони оточують австрійську столицю.
Обороною Відня керував граф Ернст Рюдигер фон Штаремберг, під рукою в якого було 16-18 тисяч вояків. Вже за два місяці оборони з них залишилося менше п’яти тисяч. До того ж місто охопили пошесті, голод та відчай простих мешканців. Упевнений у своїх силах Кара Мустафа не поспішав штурмувати Відень, очікуючи на остаточне вичерпання сил оборонців. Утім ті не хотіли здаватися, а міцні мури міста усе ще витримували і бомбардування, і хвилеві атаки супротивника.
На допомогу Відню, згідно з союзницькими домовленостями, поспішив Собеський, маючи біля 27 тисяч вояків коронних, складених з мешканців Польського королівства, військ. З’єднавшись з австрійськими та німецькими загонами та форсувавши Дунай король отримав сили в 67 тисяч вояків.
12 вересня розпочалася головна битва за Відень. Самовпевнені у власній чисельній перевазі турки пропустили потужний удар кінноти Собеського і були змушені відступити, полишаючи табір з чималими трофеями. Втрати османців становили 10 тисяч убитими і 5 тисяч пораненими. Війська союзників втратили біля 1500 убитими та 2500 – пораненими. Здобич переможців була величезною, наприклад польський король відіслав на