Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте!
Твои письма всегда пахнут увядшими розами, ты, мой бедный, увядший цветок!
Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію.
Легкий, тонкий аромат, будто воспоминание о какой-то милой, прошедшей мечте.
І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі;
И ничто так не тревожит сейчас мое сердце, как эти ароматы;
тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу.
тонко, легко, но неизбежно, непреодолимо напоминают они мне о том, что мое сердце вещает и чему я верить не хочу, не могу.
Мій друже, любий мій друже, створений для мене! Як можна, щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя?
Мой друг, милый мой друг, созданный для меня! Как можно, тобы я жила одна сейчас, когда я знаю другую жизнь?
О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене,
О, я знала еще другую жизнь, полную какого-то резкого, наполненного жалостью счастья, что сжигало меня,
і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світа,
и мучило, и заставляло заламывать руки и биться, биться о землю в диком желании сгинуть, исчезнуть из этого мира
де щастя і горе так божевільно переплелись...
где счастье и горе так по-сумасшедшему переплелись...

А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе.
А потом и счастье, и горе оборвались так внезапно, как детское рыдание, и я увидела тебя.
Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує.
Я видела тебя и раньше, но не так прозрачно, а сейчас я пошла к тебе, как наплакавшийся ребенок идет в объятия того, кто жалеет.
Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, й нічого, що між нами не було і спогадів про поцілунки,
Это неважно, что ты не обнимал меня никогда, и неважно, что между нами не было и воспоминаний о поцелуях.
О, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині.
О, я пойду к тебе из самых сильных объятий, от самых сладких поцелуев! Только с тобой я не одна, только с тобой я не на чужбине.
Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе.
Только ты умеешь спасать меня от самой себя.
Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, –
Всё, что меня томит, всё, что меня мучает, я знаю, ти снимешь своей тонкой дрожащей рукою, -
вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, –
она дрожит, как струна, - всё, что печалит мне душу, ты прогонишь лучем своих ясных глаз, -
ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...
ох, у устойчивых к жизни людей таких глаз не бывает! Эти глаза из другой страны...
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мой друг, мой друг, зачем твои письма так пахнут, как увядшие розы?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мой друг, почему же я не могу, если уж так, облить руки твои, что, будто струны, дрожат, своими горячими слезами?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди.
Мой друг, неужели я одинокая погибну? О, возьми меня с собой, и пусть над нами вянут белые розы.
Візьми мене з собою.Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії.
Возьми меня с собой.Ты, может, имеешь какую-то другую мечту, где меня нет? Я создам тебе мир, новый мир новой мечты.
Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити!
Я же для тебя начала новую мечты жизни, я для тебя умера и воскресла. Возьми меня с собой. Я так боюсь жить!
Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого ліса мрій і
Ценой новой молодости и то я не хочу жизни. Возьми меня с собой, мы пойдем тихо посреди целого леса мечт и
згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи,
потеряемся оба медленно вдали. А на том месте, где мы были в жизни, пусть розы вянут, вянт и пахнут, как твои милые письма,
мій друже...
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
Сквозь темноту в пространство я протягиваю руки к тебе: возьми, возьми меня с собой, это будет моё спасение. О, спаси меня, милый!
І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
И пусть вянут белые и розовые розы, крсные и голубые розы

ЛЕСЯ УКРАЇНКА