Моє життя ділиться на дивні періоди: часом вони збігаються із загальноприйнятими, часом є зовсім індивідуальними.
Що стосується весни, то є два:овеснянення і власне весна.Овеснянення приходить неждано-негадано в грудні, січні, чи пак навіть в листопаді.І саме тоді починаєш дратуватись від похмурих облич і кольорів.Хочеться натягнути на себе щось голубеньке ,рожевеньке, ніжно-бузкове,і тішити не тільки себе, а й когось поруч.
А весна?Та це зовсім не календарна весна, це весна якраз така, яка за вікном:із сонечком, з посмішками, пташками,Варто було б додати- коханням, але не сьогодні.В мене весна на диво дивний період.Це коли прокидаєшся до безмежжя щасливий, літаєш по життю, як електровіник, радієш тому, що є , що буде, і ,може, трішки тому, що було.Якось в постійному шаленому русі минає день, а потім приходить вечір, з якоюсь незрозумілою, незвіданою, але зовсім чужою депресією, нічого не хочеться, навіть весни.І ніби не тісно в чотирьох світленьких (добре ,що не зелених-шпалери переклеїли) стінах, якби ще навіть тісніше стало.Хочеться згорнутись в клубочок, маленький і м"якенький і помурликати в когось на колінах( о Боже, це порівняння не для тих, хто ненавидить котів!).
А зараз нічого не хочеться, хоч ніби не вечір.

Якби я була рожевим слоником, набагато легше було б жити...