Коли гріє лише думка, коли хочеться співати або котяться сльози, коли мало просто жити. Коли світло, яке сягає серця, лине здалеку і хочеться сміятися саме серцем. Навіть не очима.
Коли небо здається так близько, що його можна торкнутись, по лікті запхати в нього руки і шаленіти від холоду.
Коли сонце світить в очі, а ти не відвертаєшся і почуваєшся осліпленим.
Коли осінь вже майже озимлена і схожа на ранню весну.
Коли не вистачає сили кричати, тому мовчиш, злегка перебираючи губами, і випромінюєш чуже для тебе в даний момент світло.
Коли складно пояснити собі де, коли, навіщо і чому саме зараз.
Коли не слухаються пальці, думки, очі, а ти здаєшся слухняною і підкореною.
Коли немає виходу, тому що не пам’ятаєш, коли бачила вхід, і чи бачила його взагалі.
Коли? Сьогодні…