Дотик туману до волосся. Підкоряючись волозі, воно вигинається, свіжіє і в’ється. Воно повторює лінії природи – жодних прямих, лише плавно ламані.

Дотик листочка до щоки. Ніжно, миттєво, несподівано. Крильце метелика, літній вітер, сонячний промінь, політ осіннього листочка. Листочка безколірного, ледь живого. Це – як останній погляд, останнє слово, остання хвилина життя втілена у пам'ять, відчуття…

Дотик прохолоди до руки. Холод тонкими вібраціями пересувається по пальцях, сягає зап’ястя, поступово гасне. Залишається лише терпкість і блакитне світло.

Дотик… Дотик до серця через обличчя, волосся, руки. Дотик осені до серця – м’який, туманний, вологий, схожий на сльозу щастя, краплинку роси, сніжинку, яка випадково потрапила у вересень.

Дотик… Торкнись мене і я напишу про тебе.