«Гітлера, Сталіна пережила, і цього переживу,
Скільки там того діла», —
Баба Христина збирає траву,
Складає у пазуху, ближче до тіла.
Тіло таке, що незручно очам
Дивитися на його вузлуватість.
Зимою у хаті її завелось потерча
І, схоже, лишається веснувати.
Бабина хата стоїть край села,
І люди обходять її стороною.
Баба Христина зовсім не зла,
Просто може рукою одною
Зарізать свиню, чи іншу скотину яку
І начаклувать урожаю на осінь.
Може поглянуть в лице мертвяку
І воскресить, коли дуже попросять.
Серце її полином поросло,
Воно ще з молодості кострубате.
Ворожі солдати, що йшли на село,
Усі спотикались об її хату,
Об малесенькі вікна, об дверці,
Об горщик із пилом далекої зірки.
Плутались у бур'яні її серця,
Бились головами об одвірки.
Баба хоронить їх у лісі
І патиком позначає могили.
«Треба ж таке, лізуть і лізуть», -
Лається й миє руки із милом.
І не припиняючи тихо бурчати
Баба в вікні запалює свічку.
Тендітні, налякані потерчата
Вилазять з могил і тікають на пічку.
І баба співає їм колискові:
«Люлі-люлі, мої дурненькі,
Ніхто за вами не плаче у Пскові,
Навіть у неньки серце не тенька.»
І такі потерчата нікчемні, нещасні
Ниють і горнуться бабі під бока.
Крізь бабину хату тече ріка часу
Повна зірок, темна й глибока...
Автор: Marina Ponomarenko
Художник: Олександр Коровай, "Стара гуцулка"