Зажурилась вишня, посмутніла  хата…
Все життя нам буде Вас не вистачати.
У серцях -  живі Ви,  пам’яттю зігріті,
Найдорожчі наші, найрідніші в світі.

Горлице-голубко, Матінко рідненька,
До домівки в вічність стежечка вузенька…
Щоб теплом зігрітись, крил твоїх немає,
Спогади на крихти душу всю ламають…

І прищепа-груша Тата виглядає…
Щовесни над віттям дух його витає…
Старанно в турботі джміль квітки цілує…
А під осінь плодом груша нас годує.

Та нема під нею в щебеті родини,
Немов сльози вранці, росяні краплини…
І в бджолиній пісні радості немає,
Сад без вас вже вкотре, тішить нас розмаєм…

Пелюстками стеле білу скатертину…
Бачить у  скорботі зустрічей хвилини…
Бережемо в серці всі найкращі миті…
Найдорожчі наші, найрідніші в світі…

Автор: Любов Таборовець