Не знаю що Творцю сказати?

За що карав, які гріхи?

Що наші діти вділи лати.

А мати гіркі сльози льє.

Де я спіткнула не збагну я?

Чому за гріх мій в небуття?

Забрав ти сина в земля сіру.

Забрав ти долю в забуття.

Ми мов раби жили на світі.

Дітей навчивши вільно жить.

Ось наший гріх, на нашім житі.

Зростили ми любов землі.

Вони за волю будуть битись.

І проженуть весь панський двір.

Але за волю всім платити...

Нетреба! Лиш землі святій.

©Надін Буре