Вплітаю я калину у волосся.

Волошковий вінок мов оберег.

І вишиванка в вишитих колоссях.

І синя річка поміж двох берег.

Донька я України, її доля...

Немов струмком, по тілу пробіжить.

Із серця вириває стогін болю.

За Україну неньку, кров кипить.

Прийшли до неї дні тяжкі, тривоги...

Той вовкулака вириває з серця спів.

Потоптані поля і ниви волі.

Біжить річками біль людська на схід.

©Надін Буре