Альбатрос

Буває, пливучи дорогами морськими, 

Аби розвіятись, полюють моряки 

На альбатросів тих, що в вишині над ними 

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки. 


Коли на палубу вже люта сила збила, 

Король небес, що знав всі грози без числа. 

Волочить важко так свої великі крила, 

Мов сніжно-білі два розкинуті весла. 



Крилатий мандрівник - який незграбний в рухах, 

В польоті буйнокрил - каліка на ногах! 

Ще й дражняться - той в дзьоб йому із люльки дмуха, 

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах! 


Поете! Князю хмар твоя подібна сила, 

Між блискавок ти свій у грозовій імлі; 

Але під шал образ перешкоджають крила 

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі.

Когда в морском пути тоска грызет матросов,
Они, досужий час желая скоротать,
Беспечных ловят птиц, огромных альбатросов,
Которые суда так любят провожать.
 
И вот, когда царя любимого лазури
На палубе кладут, он снежных два крыла,
Умевших так легко парить навстречу бури,
Застенчиво влачит, как два больших весла
 
Быстрейший из гонцов, как грузно он ступает!
Краса воздушных стран, как стал он вдруг смешон!
Дразня, тот в клюв ему табачный дым пускает,
Тот веселит толпу, хромая, как и он.
 
Поэт, вот образ твой! Ты также без усилья
Летаешь в облаках, средь молний и громов,
Но исполинские тебе мешают крылья
Внизу ходить, в толпе, средь шиканья глупцов.