Лише офіційно місяць війни коштує бюджету 1,5 мільярда гривень. Допомогу волонтерів порахувати неможливо, але це ще кілька десятків мільйонів гривень щомісяця. Про людські жертви взагалі не кажу – їх настільки багато, що в суспільства виробився емоційний імунітет до самого поняття смерті.

Але, при цьому найбагатша людина України допомагати рідному Донбасу грошима не хоче. Самі донеччани, за невеликим виключенням, не поспішають брати до рук ані автомат, ані лопату. Тому, цілком логічно виникає питання – якщо Донбас не потрібен їм, то чому він має бути потрібен десантникам з Житомира, добровольцям з Івано-Франківська, волонтерам з Києва, чи прикордонникам з Закарпаття?

Тому, або Донбас разом зі всіма починає захищати Україну, або нам буде дешевше і вигідніше оплатити кожному бажаючому квиток в один бік у будь-яку країну світу без права на повернення. І навіть якщо дамо ще кожному «підйомні», то все одно це буде дешевше, ніж оплачувати їхні «хотєлки».