Не били лежачих лицарі,
Скріпляли мечами двобій.
Вирувала душа під зірницями
Від волання і від волінь.
Але в останньому подиху
Не падав слабкий без меча,
З честю ішов переможений,
А ворог у бік відступав.
Нині – дебелі воїни
Мирного бють на землі.
Заморожені та озброєні,
З думкою, - що на коні.
Ні, без думок, безголові,
З воланнями до самоти,
Прагнуть насильства і крові,
Так їх навчили кати.
Не знають, що в жатви пору
впадуть у багно гливке.
Світитиме місяць повний,
А Бог не підведе очей.
Глупота у людей безталанна,
Забирає з душі почуття.
Схаменіться, уже світання,
Змийте лице з гріха.
Щоби в степу між полином ,
На рідній своїй землі,
Ти міг навчити сина
Захищатися від ворогів.

Галина Фесюк (10.12.2013р)