Орденська суть організації – це не ефемерні забаганки фанатиків, це абсолютна реальність для будь-якої людини, яка присвячує своє життя не кон’юктурному просуванню по матеріалістичній драбині, а боротьбі за вічні цінності: Бога. Батьківщину. Свободу!
Вашій увазі ми пропонуємо збірку статей підполковника Ростислава Винара, яка, власне, присвячена відродженню орденського духу серед широкого українського загалу. Тільки орденська боротьба – боротьба духовна, боротьба хрестом і мечем наблизить українську націю до її перемоги: до здобуття Української Самостійної Соборної Держави та до повалення світового імперського устрою.
Слава Ісусу Христу!
Слава Україні!
Полковник Дмитро Ярош
In hoc signo vinces - з цим переможеш!
“Non nobis ,Domine, non nobis, sed nomini Tuo da Gloriam” „Не нам Господи, не нам, але імені Твоєму для більшої слави Твоєї”
Девіз лицарів-тамплієрів

„Потрібний хрестоносний похід мужніх чеснот і чистоти, щоб зупинити й нанівець звести дикі посягання тих, хто вважає людину за звіра. Цей похід – справа ваша”

„Звільняйся від пут, які тебе в’яжуть з сотворіннями – з іншими людьми та речами – аж зовсім позбудешся їх, тих пут. Бо як каже папа св. Григорій, диявол, не маючи нічого й нікого на цьому світі, стає до двобою нічим не обтяжений, голий. Якщо ж ти виступиш проти нього в „одежі”, то він швидко знайде за що тебе схопити й кине об землю.”

„Ти пишеш, а я цитую: „Моя радість і мій спокій. Ніколи не зазнаю радості без спокою. А що таке спокій, мир? Мир – це щось пов’язане з війною; це результат перемоги. Мир вимагає від мене постійної боротьби. Без боротьби не осягну миру.”

„Війна! Війна – кажеш ти, - має надприродну мету, що її світ не збагнув: війна ведеться для нас. Війна становить найважчу перешкоду на легкому шляху. Але нам треба буде, кінець кінцем, її полюбити, як чернець повинен любити свої подвиги.”
Монсеньйор Хосемарія Ескріва де Балягер і Альба – засновник ордену „Opus Dei”
Ласкаво просимо у Світлі Часи Середньовіччя! Передбачаю, як у частини читачів округлилися очі – в одних від нерозуміння, а у других – від страху. Ну, що ж! Других ми не затримуємо (поки що!). Перших все-таки запрошуємо у цю захоплюючу подорож. Але перш за все я хочу запросити з нами тих, у котрих при слові „Середньовіччя” загорілися очі та стиснулися кулаки. Бо ми всі – разом. Бо для нас всіх Середні віки – це Світлі Часи – часи панування честі, гідності, віри, вірності, мужності, відданості. Бо саме з тих часів виринає слово ОРДЕН – слово, котре несе у собі загадку, таємницю, доблесть – те, що у сучасному суспільстві, на загал, вважається анахронізмом. Але давайте, щоб краще зрозуміти сучасність і зазирнути у майбутнє, повернемося в далекий і славний 1118 рік...
Через двадцять років постійної боротьби жменьки лицарів з полчищами сарацинів за Святе Місце, за те, щоб дати можливість всім християнам Європи відвідати Єрусалим, поклонитися Гробу Господню, помолитися, очистити душу свою та відправитися додому, у Європу, без страху перед сарацинськими розбійниками та грабіжниками, всім хрестоносцям стало остаточно зрозуміло, що втримати завойоване буде дуже і дуже складно: на допомогу із рідних країв вони не покладали великих надій, та й попередні події показали безпідставність таких сподівань.
Що ж залишалося робити хрестоносцям-лицарям, які були поставлені Волею Божою захищати Гріб Господній, та який в силу найрізноманітніших обставин, вони не могли захистити від полчищ сарацинів? Як могли поступити в даній ситуації сильні люди, які чесно виконали свій обов’язок перед Господом Богом, перед одновірцями, перед самими собою? Люди які прожили життя і постаріли у боях – люди-лицарі? Найсильніші люди у такій ситуації могли прийняти два антагоністичних рішення.
1. Покинути Палестину, купити де-небудь у Європі ділянку землі, доживати там спокійно свій вік, розповідаючи місцевим хлопчикам та дівчаткам про славні походи, про велику, але невдалу справу. Вдячні нащадки з увагою слухали би дідусів, передавали з уст в уста страшні й героїчні історії, ззовні захоплюючись зробленим дідами, але внутрішньо здригаючись від почутого. Співчували би оповідачам, котрим так не пощастило у житті: подвигів здійснили багато, але користі від них – зовсім мало. І жаль, навіть невисловлений, отрутою вливався би у серця славних воїнів, а відчути цього вони б не змогли і тому повільно згасли б від жалю та співчуття. Це найгірша доля для великих воїнів...
2. У відчаї, всі лицарі які залишилися живі, могли би дати сарацинам смертельний бій. Європейські воїни могли би його виграти, але це не зупинило би стратегічний вектор часу у цьому регіоні, котрий діяв проти Європи, на користь Азії. Через рік-два, а може через місяць-другий знову б постала необхідність такої битви. І врешті-решт відбулася би остання битва між сарацинами та хрестоносцями, у якій би загинув останній хрестоносець „першої хвилі”. Про Нього , про всіх Героїв склали би пісні дуже подібні на „Пісню про Роланда”, - і в Європі з’явився би ще один Роланд. І не більше..
Яке ж рішення прийняли воїни великої ідеї, закинуті у Єрусалим Божою Волею, щоби охороняти Гріб Господній від невірних? Скажу тобі, дорогий читачу, - вони вирішили зробити абсолютно неможливе – продовжити щоденну боротьбу з багаточисельним та грізним своїми силами ворогом. Це рішення прийняла жменька непохитних лицарів, котрі не змогли і не захотіли визнати неминучість поразки...
Найстійкіші з них зібралися на руїнах храму біля Гробу Господнього, заснували лицарський Орден Храмовників (Тамплієрів), прийняли Устав, дали сувору клятву, вибрали главу Ордену. Так була народжена та велика Таємниця, яка стала найголовнішою складовою частиною явища лицарства.
Таємниця – це безкінечність. Таємниця – це вічний пошук. Вічний пошук – це рух. Рух – це життя. Таємниця не розгадана й донині. Тому Лицарі та Лицарство живуть вже дуже і дуже довго.
У той же день лицарі новоствореного Ордену признались самі собі в тому, що до цього і вони самі, і інші лицарі – учасники хрестового походу вели себе негідно: грабували й займалися розбоєм, насиллям, забували про те, заради чого вони пішли в Азію.
Це признання, це покаяння перш за все засвідчило, що ці суворі люди, котрі протягом двадцятиріччя не випускали ні на один день меча зі своїх рук, залишались зовсім як діти. Як діти вони вірили: покаюся, скину з себе важкий тягар гріхів, очищу свою душу і Господь Бог допоможе мені виконати завдання заради якого я сюди йшов. Але наївними ці сильні люди не були. Все наївне закінчилося у передмові Уставу Ордену Тамплієрів. У самому ж уставі було стільки суворого, що не можна було не захопитися навіть самою ідеєю створення духовно-лицарської, постійно-діючої військової організації надзвичайно закритого типу, метою якої була допомога християнам.
Згідно з Уставом Ордену, лицарі повинні були присвятити своє життя служінню Господу і Церкві: абсолютний послух, залізна дисципліна, постійне перебування у молитві, строго визначені обмеження у харчуванні та одязі, відмова від будь-яких матеріальних цінностей, єдність з братами-воїнами, а також до життєва чистота (целібат) і військова доблесть – кожен, хто вступав в Орден Тамплієрів повинен був перемогти один трьох супротивників. У історії не зафіксовано жодного випадку, щоби військо Ордену втікало з поля бою..
Орден було знищено у 14 столітті. Чому? Тому, що ця структура, ці люди, їх світогляд, система їх цінностей не вписувались і ніяк не узгоджувались із тиранічною владною системою, яка перемелювала та знищувала все, що їй не підпорядковувалося. Тому, що людина Ордену з її благородством та ідеалами, за які вона готова була витерпіти будь які страждання, не вписувалась у встановлені норми та правила.
Система переконувала, що зрада – це не підлість, а прояв розуму та далекоглядності. Королівські легати вивертались як могли, застосовуючи у своїй аргументації найрафінованіші прийоми богословської діалектики, змінюючи біле на чорне, добро на зло та навпаки. Ці холуї відпрацьовували свій хліб, жирних каплунів, прибуткові місця і все те, що зазвичай наприкінці життя накопичується у підвалі, як непотрібний мотлох. Шляхетних монахів-воїнів добивали нечисті на руку та брудні у душі законники, об’єднані спільним коритним інтересом в одну велику зграю.
Так Світлі Часи Середньовіччя відходили у минуле. Наступав темний час законників...
Але навіть у катівнях Філіпа четвертого, лицарі Храму залишились вірними вірі Христовій та високим ідеалам благородних сердець, дивуючи подвигом своїм Бога і людей.
Не усвідомлюючи незворотності долі, вони хотіли затримати Середньовіччя, де так були в ціні доблесть і відданість, хотіли показати, що система не всемогутня, що вона ламається та тріщить, як розсохле дерево коли вона зіштовхується з Лицарем, який ще у своїй юності зробив вибір у якому світі йому жити, а в якому – ні.
Але, дорогий читачу, хочу Тобі сказати, що ідеали та цінності закладені засновниками Ордену Тамплієрів не зникли в далекому чотирнадцятому сторіччі. Хрестоносці свою Велику Битву зі Злом, виграли, незважаючи на власну фізичну смерть. Бо їх ідеали, традиції, пам’ять про них дійшли до наших днів...
А тепер, мій читачу, озирнись і подивись навкруги. Що ти бачиш?
Так, у світі правлять гроші. Система матеріальних цінностей переплетена з системою дуже часто несправедливої державної влади. Нащадки тих фарисеїв, що розпинали Христа, та тих законників, що знищували тамплієрів створили майже досконале суспільство споживачів, яке перетворює людей на тварин, особливу увагу приділяючи молоді та юнацтву. Людина-обиватель, громадянин цього суспільства думає про те, як прогодуватись, забезпечити сім’ю та створити собі задовільні побутові умови. Все!!! Ліберально-космополітична політична система в світі, у тому числі в Україні, направлена на те, щоби приводити до влади (читай до „корита”) чергову когорту „знавців економіки” та „фахівців законотворців”, які дуже часто, нехтуючи законами Божими, елементарними правилами чесності та порядності, „роблять велику політику” та „керують державою”. І вся маса нинішніх політичних діячів преться у це болото чудово усвідомлюючи куди вони влізають. При чому розуміння обраного напрямку їх не зупиняє – все ж таки ближче до „корита”.
Немає чистих політиків, як немає чесної політичної системи і справедливого законодавства, якщо вони не базуються на єдиноправильному законі на Землі - Десяти заповідях Божих. Цей закон є найвищим і обов’язковим до виконання!
Але сильні світу цього – ті самі законники, які виросли на руїнах Середньовіччя забули про це. Забули і не хочуть згадувати. Вони використовують найновіші досягнення цивілізації для зомбування людей, постійно стимулюють гонитву за примарними насолодами та хоч зовсім-зовсім маленькою часткою з корита матеріальних благ.
У наш час віра, благородство, честь, відданість, вірність, мужність – надбання зовсім небагатьох людей. Ця меншість береже ці найкращі ідеали людства, розуміючи, що дуже скоро вони стануть необхідні тим людям, які стануть на прю зі Злом.
„Який жаль, що ці юрби – у верхах, в низах та посередині живуть без ідеалу! Виникає враження, що вони несвідомі існування власної душі. Як отара, як стадо, як ... свинська череда. З допомогою Твоєї милосердної Любові Ісусе, ми обернемо отару в загін, стадо в армію, із череди витягнемо та очистимо тих, кому надокучило топитися у гноєві.” Так, дорогий читачу, сподіваюсь, що вогонь у Твоїх очах спалахнув ватрою, бо сильніше аніж монсеньйор Ескріва, напевне, сказати неможливо. Ласкаво просимо у Світлі Часи Середньовіччя!
Ми з Тобою і ще десятки тисяч таких як ми повинні стати Христовим воїнством, тим Орденом, який розпочне Війну! І це буде наша війна!
Ця війна повинна розпочатись з бою із самим собою, із своїми темними сторонами, із слабістю, із терпимістю до зла, із поступливістю своїми ідеалами. Ми повертаємося...до Таємниці, до вічного пошуку, який змінює людину: робить її сильною, робить її Воїном, робить Апостолом.
Христос чекає Тебе! Відкрий йому серце, прийди до Нього, покайся, прийми Святі Дари, позбудься страху та докорів сумління – тільки тоді зрозумієш, що Ти став Воїном Христа! Тільки тоді з мечем і Святим Розп’яттям Ти можеш виступити на нашу з Тобою Війну...
Україна...Наша Батьківщина...Зараз вона у страшному стані. У душах людей страх і безлад. Навкруги панує Зло і спустошення...
Тільки наш – український Орден може ставити чоло цьому засиллю Сатани на нашій землі.
„Бог, Україна, Свобода”. Віра Христова і мечі, освячені цією Вірою – ось те, що врятує нашу Вітчизну. Ми є зародком цього Ордену, бо переважна більшість людей, які сповідують ці ідеали та переконання об’єднались у „Тризубі” імені Степана Бандери. Для нас питання : „Орден чи партія” – не існує. Тільки ОРДЕН! Тільки ідеали Світлого Середньовіччя, тільки безоглядна Віра і Вірність зможуть побороти зло на нашій Землі