Коли ми починаємо нові стосунки, то несамовито намагаємось приміряти життя іншого на себе. Читати книжки, які читає він. Дивитися фільми, які дивиться він. Слухати музику. Радіти, якщо звички і уподобання співпадають. Знайомити з друзями і знайомими. Переймати звички або передавати свої. Власне, пезперестанно обмінюватися інформацією про життя, яке було до.
І це все подобається й сприймається захоплено. І раптом ти зранку за кавою тягнешся до цукерки і розумієш, що це цукерки, яки любить він, а не ти. І що це ти їх сама свідомо купила! А вчора ви дивилися фільм, який подобається йому. І готуєш ти його улюблені страви. І тобі стає трошки моторошно... Невже стосунки - це втрата самоідентичності? Бо пам"ятаєш, як це буває - після всіх виплаканих сліз і тричі по три перемитих з подругами кісток колишнього ти виринаєш - легка і незалежна, керована лише своїми бажаннями й настроями.
Якось так...