Колись давно я свято вірила в те, що кохання буває раз і назавжди. І вперто його шукала. І знаходила, а потім розуміла, що не те. І знов шукала. І таки знайшла (я можу бути впертою!) Це була шалена пристрасть, "з надривом", зі сльозами розлучень и зустрічей, з ревнощами "до стовпа", зі з"ясуванням стосунків, з істериками й биттям посуду й одне одного. Італійські пристрасті. Закінчилося все банально - народженням дитини й поступовим розумінням того, що кохання закінчилося, оскільки я втратила можливість і бажання бути лише коханою жінкою (тобто коханкою, яка летіла, їхала, бігла за першим ліпшим дзвінком на край світа). І розчаруванням у чоловіках. Цей процес тривав довоолі довго. Але я винесла перший урок - кохання не буває назавжди.

Колись давно, у дитинстві, я також вірила у те, що кохання буває лише взаємним і з першого погляду. Чому? Не знаю. Книжки, генетична пам"ять чи ще щось. Хоча перше кохання було якраз невзаємним, хоча й з першого (мого) погляду. Але я вперто вірила в свої невідь-звідки виниклі ідеали. І от після пристрастей і розчарувань довелося дізнатися, що, виявляється, кохання може бути невзаємним! І що найприкріше - ти божеволієш від нього, я йому - плювати на тебе хотілось. Бо він собі там своєю впертою чоловічою логікою вирішив, що ти йому непотрібна. І все. І хоч зі шкури пнися. Повна недоступність абонента.

А тут днями на мене зійшло ще одне осяяння. Виявляється, кохання може бути різним. Більше того, ідеалістичне уявлення про вічне, шалене, взаємне, на якому має базуватися родина, розбилося в пух і прах. Я раптом усвідомила, які праві й мудрі (вкотре!) виявилися наші предки, що укладали шлюб за розрахунком. Ні, не за тим, що прийнято сьогодні - гроші, квартири, машини, злиття бізнесу й золота клітка. Слово "розрахунок" відкрилося для мене в широкому розмаїїтті свого лексичного  значення. Так, для шлюбу пострібен саме розрахунок, тобто чітке розуміння того, що у тебе з цією людиною однакові уявлення про родину, однакове ставлення до основних цінностей, однакові ідеали, однакове бажання створити цю саму родину саме з тобою, народити дітей, разом їх виховувати, разом іти вперед до власних мрій. І хто сказав, що за тим розрахунком немає кохання. Воно є, але не те, що затмарює розум, не те, через яке за місяць після одруження ти дивишся на людину поруч і не розумієш, як вона тут опинилась. І тут мене спіткало ще одне розчарування. Адже це все вже дуже давно до мене з"ясували і описали всюдисущі греки! Так-так, ті, що все про всіх знають, що започаткували всю нашу культуру, літературу й філософію разом узяті. Це ж вони придумали оті різновиди коханні - агапе, сторге, філія, ерос. Але ж - чого варта теорія, хоч сотню разів описана й проаналізована проти досвіду. Лише власний досвід, власноруч набиті гулі й розбите серце приводять до таких вкрай необхідних чарівних розчарувань, які допомагають дорослим людям жити :)