Мне два раза по 17, но все – как впервые. Впервые я поняла, что любовь – это счастье! Не слезы, не страдания, не испепеляющая страсть, а счастье! Впервые я не знаю, как он ко мне относится, не знаю, что будет с нами завтра, но впервые это не приносит мне страданий. Тоска и грусть, что мы не вместе. Радость безумная, когда он позвонит, когда придет от него смс. И счастье, когда я вижу его глаза. Его бездонные, как небо над головой, глаза. Я тону в них, растворяюсь, таю, как воск. Теряю дар речи и становлюсь мягкой и податливой, как глина. Лепи, все что хочешь! И он лепит, и мне это нравится. Он увидел во мне то, что я так долго и упорно прятала, то, над чем так настойчиво работала. С ним я хочу быть Женщиной. Нежной и ласковой, мягкой и спокойной, романтичной и податливой, покорной и любящей. Я не могу пока ему об этом сказать. Вслух. Словами. О моих чувствах говорят глаза, руки, губы, музыка, которую я слушаю, стихи, которые я пишу:
Сказати “Я люблю” – це просто.
Як зрозуміти? Пояснити тобі це?
Як розказати про безсонні ранки,
Про сум ночей і тугу розставань?
Про сотні тисяч “ні“, чи “так“, чи “може”,
Про щастя несподіваних бажань?
Про сумніви, турботи і гризоти,
Про радість від раптового дзвінка?
Про серце, що з твоїм єднають потай
Невисловлених сотні сподівань?
Про те, що між рядків, між слів, між дотиків,
Про сонце, щастя, про мій гріх і рай?
Що я тону в очах твоїх бездонних,
І не бажаю жодних рятувань.
Що я німію поруч із тобою,
Вбираю в себе кожен запах, дотик, звук.
Радію зустрічам, вмираю від прощання,
Та ні на що не проміняю я цих мук…
Живу сьогодні. Змінам цим всміхаюсь.
Радію сонцю і весну чекаю.
Для мене просто це, бо
Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ.