Сину мій
Дивишся на мене, сину мій, з небес!
Втішити не зможеш, сльози не утреш.
У лиху годину, у буремні дні,
Ярий гнів народний розпалив вогні.
Я серцем бачу сину, що ти
поряд,
Я пам’ятаю твій сміливий
погляд!
Слова останні, що прийшов
той час,
Коли залежить все від нас!
Вчили батько й мати сіяти добро,
Довіряти друзям і ганьбити зло.
Вірили, що тільки на своїй землі,
Син зустріне долю та щасливі дні.
Я серцем знаю сину, що ти
поряд,
Я пам’ятаю твій сміливий
погляд!
Слова останні, що до втечі
шлях,
Лише для тих, хто має
страх!
Можна оцінити різне на землі.
Та життя єдине не оціниш, ні!
Лицарі Майдану, доньки і сини,
У Небесній сотні чорної зими…
А серце плаче сину, ти не
поряд,
Я пам’ятаю твій сміливий
погляд!
Слова останні, вартістю в
життя:
«Назад немає вороття!»
Дивишся на мене, сину мій, з небес!
Втішити не зможеш, сльози не утреш.
Квітнуть первоцвіти ранньої весни,
Ти приходь до мене, синку, уві сни…
Автор: Вікторія Русич
Ответ на комментарий Debut #
вже скільки часу пройшло - а розуміння немає
коли ненависть набридає, то беруться постити котів і кулінарію, а щось більше - то фантастика
є розумні люди в Росії, але їх статистично мало, дуже мало, щоб щось там зрушилось і змінилось
не треба гаяти часу
Ответ на комментарий Katrynka #
Пофигисты принципиально горделиво не интересуются политикой. они выше этого. Они принципиально постят котиков и рюшики. Это ещё хуже, чем те, что по недоумию ненавидят.
Вони сьогодні знову разом з нами.
Злетіли на Майдан мов голуби.
Пліч - опліч стали з кровними братами,
В цей день великий - слави і журби.
Той рік, як проводжали їх родини,
Не знали що не буде вороття.
Вони служили вірно Батьківщині,
В ту мить коли скінчилося життя.
Їх очі сяють невимовним блиском,
Тріпочуть крила, в неземній красі.
І рідний Київ розквітає дивом-
Мов квітка у смарагдовій росі.
І полум’я свічок, тремтить, яскраво,
У купі квітів рясно на землі.
І заклик з від усюд: « Героям – слава!»-
Немов спалахує на вічному чолі.