Дороги, які потрібно обрати. А що воно таке, ця дорога? Хто його знає?
Може, це лише мара. Може, це, як нам стверджують пани атеїсти, опіум релігій, і доріг не існує, існує лише безмежне поле, у якому всі один одного люблять, підтримують? Ну що ж сказати, хто як хоче, так і конкретизує, уявляє собі поняття "доріг". Як кажуть, "колхоз - дело добровольноє".
Але, на щастя, єра таких атеїстичних "колхозів" пройшла й у мене склалося геть своє враження про особистий шлях.
Він у мене багатий на протяги. Із безліччю знайомих, близьких, рідних. А я всіх їх люблю.
І хоча інколи зявляються "фантомаси" в масках, які боляче ранять серце, топчуть душу, проте, у кого їх немає?
І хоча інколи я падаю, збиваю колінці, бю собі шишки на чолі, та все одно, встаю, не без допомоги друзів, підвожусь і йду, не дивлячись на насмішливі, іронічні погляди, саркастичні репліки... Ну і що, я обожнюю міні-спідниці, плаття, шпильки. Можливо, це і виглядає смішно, коли я падаю, зате, такі випадки вчать мене бути обережною, з гідністю нести своє "ЕГО".
Мене, я впевнена, веде мій Ангел. Веде, інколи гримає, покрикує, проте це добре, це "так треба", адже без березової каші...
Релігія - це те, у що вклала мою руку мама мені з дитинства. І слава Богу. Без неї я мало що б правильно обрала.
І хоч я поки що на порозі, то не страшно, то добре - усе ще попереду.

Головне на дорогах - не залишитися самій. А мені це ніяк "не світить" - друзів у мене є багато, щирих, відданих, рідна мати бє, і голубить, а що ще потрібно для того, для не заблукати?