Пройшов ще один день. Він тривав доволі довго і нудно, загалом, як і всі попередні дні минулих двох тижнів. На дворі глибока ніч, усе місто поринуло у сон. Лише, дощ за вікном ніяк не може вгамуватися. Останнім часом він щось зачастив та чого ще можна очікувати від осені. ТІЛЬКИ ДОЩУ....У кімнаті, здавалося б, цілковита тиша. Та НІ...Її щосекунди порушує стукіт годинника. Пора для сну та чогось сон ніяк не приходить....Натомість у голові все частіше і частіше виникають різні думки, картинки, які запали у пам'ять.
Ось і зараз, я пишу, а в голові, наче слайд за слайдом, переміщуються спогади.....КОХАННЯ... ДРУЖБА... ДРУЖБА ....КОХАННЯ...Знову КОХАННЯ....і так вже довший час....Часом, задумуєшся, що саме спричиняє такий настрій....Напевно, той самий дощ за вікном.....І як це не дивно, ці спогади не викликають у мене ніяких емоцій. Хоча, можливо, я і сама протирічу собі, оскільки, від деяких, моє серце починає битися ще швидше та сильніше... Напевно, воно іще не забуло того болю та у будь-якому випадку він уже не такий гіркий та їдкий....Мабуть, це і не біль зовсім, а почуття полегшення та ознака того, що я відпустила свій смуток вслід за вітром, або його просто змив осінній дощ.... Та я знаю одне, мені вже не боляче... Навіть хочеться посміятися із своєї наївності та занадтого сприйняття дійсності. Та з іншої сторони і без переживань ніяк. Якби їх не було, наше життя здавалося б не таким яскравим, адже увсьому повинна бути рівновага....
Я знаю, що завтра буде новий день, який принесе з собою нові відчуття та емоції...А зараз, лише ДОЩ ЗА ВІКНОМ, який ніяк не може вгамуватись......