Ох, знову вертаюся в свій видуманий світ з хниканням і незадоволенням своїм життям. Така вже моя роль сьогочасна в цьому світі =)
Зрозумів нарешті на кого я вчуся. Ні, не на програміста, а на раба, без душі, без шансу на життя, справжнє життя. Максимальне, що я можу досягти, будучи програмістом – щоб мене «насилували» покупці програм весь час і цілу вічність, роблячи кожен день до 7-го поту. Цікаве життя, чи не так?! Дійсно, я ж ще буду вихвалятися перед своїми друзями, який я розумний… Ги-ги, не розумний, а дурак і простак. Як і любий програміст без душі – нищий, мертвий, в якому вже не тече життя.

Ну, зароблю грошей, побудую дім, знайду дівчину і що з того… Все-рівно коли-небудь я втрачу все те, що заробив. Я стану рабом грошей, як і любий інший програміст. Це жахливо.

Треба дещо змінювати, напевне, це дрібниці, які стучать по моїй голові, і не дають спокійно робити ті справи, які мені подобаються. Бо таке життя – це занадто.

Нарешті я став трішки старший. Бо вже не можу відрізнити школяра від студента. А хто ж зможе? Хтів би я вернутися назад в школу і стати зомбі. Але краще іти своєю дорогою і змінювати власне життя, ніж стояти на місці. Дійсно, варто.