Ох, люблю думати над життям… Якби б ці думки змогли б змінити світ і людей, були б цінними для майбутнього, а так, вони призначені лише для однієї. Ну нехай 2-ох людей.

Ще вчора задумався над питанням свого майбутнього, сьогодні це питання постало сильніше, треба буде його зловити, цю думку, поки не вискочив цей метелик на волю.
«Вчуся в цьому універі, вже не бачу ким я стану після нього. Суто формалізм. Мій препод з психології, Сан Санич спілкується про самоповагу і самооцінку, натякаючи на те, що ми повинні обов’язково чогось досягти, максимально віддатися роботі, праці, суспільству, без бою стати рабом режиму. Але отримати за це винагороду – повагу людей, самого себе, сім’ї. Будова соціально значущої особистості повинна відбуватися не в таких стінах вузьких, а десь за межами цього досить страшного універу. Він такий неідеальний… Може в КПІ? Зустріну людей, цікавих людей, хоч і буду старший, але. Але буду вчитися як справжній студент. Може і так. А може там буде пастка? Як тут. Може там зовсім не так, як здається. Може… Якщо туди йдуть різні студенти з різних регіонів, чому я не можу, чим я гірший? Нічим, людина може досягти вершин більших, ніж від неї очікують, дайте їй мету, свободу і волю головне. Але попасти в ці тенета я не сильно хочу. Треба шукати компроміс. Красива обложка, смачна серединка, але після цього КПІ на кого я стану схожий? Вони виховають страшного захисника цинізму та честі, грошей і моралі, станеш рабом чийогось режиму, а треба ж створювати свою гру…

[500x306]

взяв фотку в юзера http://www.liveinternet.ru/users/x_fairy_x/ Не заню що це, але красиво.

За це можна критикувати суспільство. Інші універи також не варіант. Варіант – за кордон. Там більш складніше, але цікавіше, ти маєш свободу, волю, мету. Головне – переступити межу. А що, хіба так важко? Взяти, та й набратися цинізму трішки, кмітливості, рішучості, впевненості та об’єктивності (люди, грайте в RPG!!!). І все. Я буду під ЛСД, літати від щастя та радості, будучи корисним для суспільства, для людей… Але мій борг перед природою не погашу ніколи.

[375x500]

ем... студентка?! =)  Взято з http://moltat.ru/wp-content/uploads/2007/03/student.JPG

Я застряг. Стомився. Мабуть. “

Жити треба для мети, а не для себе – каже друге Я. Для досягнення мети є багато шляхів, тільки куди він заведе…? Саме цікаве – це не результат, а процес. Уявіть педантичного захисника моралі, який все життя робить на суспільство, сім’ю. Він робить для результату, отримує гроші для себе, щоб прожити, прокормити дітей, побудувати дім… облаштувати квартиру. І продовжувати цей прекрасний але циклічний процес.

Людина живе заради грошей. Гроші не його мета, це його результат. Ця людина повністю віддає свої сили комусь, працю, а отримує щось і це все невгамовно споживає, жере, для себе. Але не віддає. Ні, бізнес-проекти також ожиріння і егоїзм. От якщо б працювати для того, щоб підтримувати власне існування, але жити і досліджувати світ заради мети і отримувати від цього процесу насолоду, жити без часових проміжків, свят, вільно, природньо? А не працювати, щоб отримувати гроші і жити заради грошей, отримуючи від цього задоволення. Від результату а не процесу. Це краще, ніж ви думаєте.

Головне – не боятися. Я не повинен боятися ступити на цю стежку….

Не боятися… смерті. Її нема.