Як цікаво змінюється цей світ, а з ним і наші поступки, відношення, дії, думки. По крайній мірі, навіть якщо нічого не змінюється фактично, ми себе заставляємо вірити, що все змінюється і ми також. Лише спогади заставляють нас вважати, що все не так, як ми вважаємо.

Ці дурні спогади, вони навіюють смуток і страх, переживання і біль, але це лише спогади. Їх сила велика, але вплив дуже малий, вони майже нічого не значать в нашому житті: людина найбільше «кайфу» від життя отримує саме не за рахунок спогадів, а саме під час конкретної події, діяльності, яка може закарбуватися у пам’яті на довгий проміжок часу.  

Якби б не спогади, у нас б зовсім були б інші цілі в житті, ми б не переймалися із-за маленьких дрібниць, не думали б про своїх друзів, жили б власним життям, а не чужим. Але тоді б ми були б схожими на тварин, незважаючи на наявність вищого розумі і здатності мислити творчо і логічно. Просто спогади роблять людину скованою, скутою кайданами відповідальності за вчинки. А може я просто несу якийсь бред.

Заставляю себе спілкуватися з самим собою у віртуальному житті, я перетворююсь на власний ідеал чорного злодія, який краде у мене ж самого нормальне людське життя. Треба навчитися не примусово перетворювати власне життя на ідеальне (те, яке ти хочеш і до якого ти прагнеш), а навчитися жити ним повноцінно.

Закриваю вікно аськи: дві мої аськи утворили ілюзію часу – начебто час зупинився. Треба жити природою і шумами природи, відчувати дотик тепла і любові навколишнього світу, а не підкорятися винаходам лютих і тщеславних виродків. Таке відчуття, начебто час зупинився, хоча це неправда. Просто я зміг створити такий світ.