Настроение сейчас - мирне, спокійне

 

I'm so happy, 'cause today I found my friends - they are in my head. I'm so ugly, that's okay, 'cause so are you. (c)

Іноді просто приходить таке яскраве розуміння. Розуміння того, що і раніше було цілком очевидним. Але потрібно було ще раз зазирнути туди, де все моє життя залишає сліди - в спогади і коробку з відчуттями. Не в серце. Просто є щось інше, чого ніби й немає, але там завжди то оживають, то дотлівають емоції. Це не в самій людині, це ще далі. Просто раптом тобі стає начхати, що подумають люди, дізнавшись, що ти не спробувала податись до Києва, як всі "розумні, хороші дітки", а залишилась тут, вступила до зовсім простого Вінницького університету. Начхати, що 50% знайомих, однокласників замріяно розказують про те, як же їм хочеться вступити до якогось там Київського університету імені когось там на факультет, де готують теле ведучих, теле зірок, операторів, акторів і т.п. (І не важливо, що таких людей аж занадто багато, і є така річ як відбір, маю на увазі життєвий.) І начхати мені, що якась там дівчинка збирається вчитись в Іспанії на пілота (чи на кого?). Були часи, і я в її віці високо стрибала. Та й зараз пострибую, але не вище інших і не вище себе. Мені добре тут, на своєму місці. Я там, де повинна бути, і з тими, з ким повинна. Мене все влаштовує. Тут моє життя. Я маю до кого піти, я маю з ким іти. І я знаю куди веде мене моя дорога. І всі дрібниці, які мене іноді дратують, теж по-своєму цінні та важливі. Кожен день, кожна емоція, кожна посмішка, кожна фотографія, кожна знайома людина - це так багато! І все, що я роблю, я роблю правильно. І все навколо так, як має бути. Я знаю.