Таке відчуття ніби я знаходжусь десь далеко звідси. Ніби я тут і водночас мене тут немає. За вікном дощ співає і плаче разом зі мною. Таке враження ніби тільки дощ мене розуміє... Так хочеться опинитись десь серед його крапель, серед його мелодій...
Я просто люблю дощ, люблю коли мокрі краплі капають на обличч і зливаються разом з сльозами, додаючи сили і натхнення, ніби зігріваючи...
І як завжди мовчить телефон... І дійсно,хто може подзвонити у такий чудовий дощовий день... Якесь дивне почуття переповнює мене і тягне прогулятись під дощем, можливо останнім весняним дощем, ніби воно має ліки, які заспокоять, які зроблять просто щасливою... Дійсно все настільки просто, але водночас... Водночас все не зрозуміло... Чую, як крапельки вдаряються об землю і не хочу щоб вони припиняли співати... Їхня пісня, ось в чому щастя. Ось те просте, ось поряд тільки за склом, так близько і...
І я боюсь розчарувань...яких так багато... Це зараз вони здаються чудовими, а завтра... Відстань дає мені час для роздумів, сльози опікають серце, а самотність надихає, виносить за межі реальності... туди де навіть сонце грає разом з дощем...