Вона сиділа на підвіконнику...і дивилась...
Як не дивно на вулиці був дощ...і навіть не дощ,а гроза.
Вона любила дощ...але прогулятись під грозою не хотілось...
Осінній дощ...цим багато сказано...холодний осінній дощ...
В неї на душі також було холодно... їй не вистачало почуттів...
Сьогодні дощ все вирішив за неї...
Здавалося така погода мала б бути вчора,щоб загоїти її рани...
Вона сиділа і думала ні про що і про все зразу...
Сльози дощу прямими капельками вдарялися об землю із тріскотом відбивались...Вони її розуміли і вона розуміла їх. Їй було однаково що подумають про неї ті що знаходяться по той бік вікна...Вона була частинкою дощу...
Холодний осінній дощ то тихіше то голосніше співав свою пісню...вона розуміла кожну його мелодію...
Виникло бажання прогулятися босоніж по теплим калюжам...
В її серці була надія... виростали почуття...
Блискавка глянула їй у вічі... як би не вона то підвіконник був би порожній...
Краплі дощу ставали все меншими...скоро він закінчиться...
"Ну чому сьогодні гроза? а не просто дощ...". Її серце таїло одне запитання...відповідь на яке їй не вдається дізнатись... не тільки за склом але й в серці йшов дощ...сльозинки скочувалась по щоках... вона все розуміла... а він нічого так і не знає...

вже пройшло 3 роки як вона почала спілкуватися з дощем,як з найкращим другом.після того як втратила ... люблю і памятаю...мурася

12.09.2009