Пісня про матір

Посіяла людям літа свої, літечка житом, 
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити, 
Зітхнула полегко —  і тихо пішла за межу.

—  Куди ж це ви, мамо?! —  сполохано кинулись діти.
—  Куди ж ви, бабусю? —  онуки біжать до воріт.
—  Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

—  Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?
—  А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
—  А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.

—  Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою —  злетіли у вись рушники.
«Лишайтесь щасливі», —  і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.  
«Лишайтесь щасливі», —  і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

Пісня про матір 11 марта 2011 года плейкаст  Елена Черкес  Тема: Жизнь

[показать]