Малесенькі білі хмаринки осідали на деревах, лавках, на землі, фарбуючи весь світ у білий колір. Чорноти тієї ночі вже зовсім не було видно, не було видно і перехожих. Окуляри на носі хлопчика в зеленій куртці замерзли і він бачив світ крізь білий розмальований туман, ковзав по крижаним стежкам, ледь втримуючись на ногах, але не падаючи. Зіштовхнутись із кимось зовсім не було змоги, вночі в таку погоду надворі нікого не було, лише деякі закохані у сніг підлітки притулившись носами до скла вікон мріяли опинитись десь в горах. Вони бажали лише одного - опинитись на вулиці зі сноубордом. Але за стінами спали їх батьки, тому до ранку мрії могли залишатись лише мріями, намальованими на вікні. Світ малював казку, яка виглядала зовсім нереальною.