треба бути відкритими між собою:
не кривити душею і сказати, що все йде до логічного завершення
мої помисли "я не маю права тебе лишати" не виправдовуються, це занадто самопожертвений альтруїзм який вимагає високий рівень великодушності, а в мене так багато немає
мені занадто болить твоє недбале ставлення до мене
і те "місце" в житі, яке ти мені відводиш
треба визнати, що все йде до логічного завершення
мені образливо, що ти мене раниш, а я, замість того, щоб зробити тобі боляче, знов і знов стелюся під тебе
намагаюся прийняти твоє особливе світобачення/розклад часу/харчування і таке інше
от тільки недбальство не приймаю
але тебе це не влаштовує
мені образливо, що я не можу тобі тим самим віддячити.....бо не хочу,
хоч моя справедливість каже, що тебе слід покарати......

але що я знаю?...
що у тобі вирує у ці моменти?

ти знову породжуєш в мені чорну діру ненависті.............
а це не ті стосунки, що звуться високими.................