. [показать]
Вже пару днів як запланував написати роздуми про них… Дуже вразив мультик «9» і енний(n>3 точно) перегляд «Братец медвежонок»…

І ось на цьому місці завис… Зявляються думки-тормози, які примушують відійти від написання… Вносять неспокій… А раптом комусь не сподобається? А раптом ….? І тут згадав Жозе Моурінйо (зараз тренерує міланський «Інтер»), особливо останній матч Челсі – Інтер, на Стемфорд Брідж. Грати проти команди, якій ти віддав біля 5 років життя… За цей час вже виростає маленька людина, яка вже багато чого в цьому світі розуміє. І знаєте, як він себе повів? Ні каплі жалю, ні шматочка сентиментів… «Я ніколи не програвав на Стемфорді». А в очах вогонь, в очах перемога… І таки не програв, паразітіна… О, класна афірмація народилася: Я наче Жозе Моурінйо. І моє життя – це гра на Стемфорді, за Челсі(гг, а то ще програвати буду весь час)

Так заряд сил отриманий, можна продовжувати…

Останнім часом в кінематографі навіть в найнуднішому, найнезрозумілішому фільмі обов’язково має промайнути фраза, яка вартує тих декількох годин, що потратив на перегляд. Щодо цих мультиків, то за фрази не скажу… дуже емоційними були перегляди. Здається, що може бути цікавого в історії, яка оспівана, ще в Термінаторі. Роботи повстали і всім хана . Але завжди є один герой, який показує всім роботам «кузькіну мать»(тільки чогось капець не потрапив у кадр)… Але, як зажди, не все так просто і легко(навіть з капцем )… Просте і старе твердження – шлях до істини лежить через помилки, навіть дуже болючі… Навіть коли тебе ніхто не підтримує… І навіть «коли видно світло в кінці тунелю, але тунель, с…а, не закінчується»(Жванецький). Втратити сім’ю, друзів… Наробивши кучу помилок… Але прийти до істини і розуміння… Принісши смерть, дарувати життя. Це був мультик «9»…

[показать]

«Братец медвежонок»… Та його тільки заради лосів треба подивитися… «Мы не лоси, мы белки… А ты не медведь, ты большой бобёр». Аналогія з другим «Ледниковым периодом» -«Опосум, опосум … опосум». Взагалі ідеї «брат за брата», «розуміння істини», «прийняття любові» видно неозброєним оком. Але досить непомітною залишається дитяча проникливість і розбірливість в людях, їх любов безмеж, їх образливість назавжди(хоча вона триває коротенький час). Як багато з нас це все втрачає… Перестаємо розбиратися в людях, частіше дивимося на штампи, а не на серцевинку… Обмежене кохання, з умовами, з підозрою… А образливість… Тут точно на все життя… А ще вважаємо себе дорослими і дуууууууууужжжжееееееее розумними… «Аж, страшно!!!».

Маємо нових героїв і приклади для наслідування – Кода і Дев’ятий(але не в черзі, і самі знаєте де;-))