[показать]
Досить часто ми хочемо бути на когось схожими… На супер-героя з фільма, на гламурну фотомодель, на спортсмена чи на співака. Когось такого епатажного, яскравого, харизматичного… Когось явно крутого, про якого знайомі, друзі скажуть – «Даааааа, то крутий перець». Наклеюємо його постер, дивимося інтерв’ю, купляємо календарики, одежинку, фенічки, але… В ночі, коли залишаємося самі з собою, тихенько зітхаємо і відмовляємося від своєї мрії. «То я, а то він!!!»

Чому так? Чому відмовляємося від нашого образу? Чому здаємося?

Може причина в дорослішанні?… Де там є місце фантазії, мрії? Та й якось по дитячому. Скажи комусь, що ти такий крутий як Рембо, чи такий гарнюня як Кріштіано Рональдо. В кращому разі – засміють, в гіршому…

Може в суспільстві? Чи в сусідах? А може в нас самих?

А може ми просто обираємо не тих героїв? Не тих, кого самі хочемо, а тих за яких хватає сміливості сказати. Тих, ким приховуємо справжнього нашого героя, а потім забуваємо… І згадуємо в старості, коли читаємо внукам свою улюблену дитячу книжку, чи передивляємося з ними старий мультик. І знову тихо зітхаємо.

При цьому він не обов’язково має бути крутим, відомим чи гламурним. Він має бути справжнім героєм для Вас. Пам’ятаєте, як Хенкок, називаючи своє прізвище в лікарні, вибирає перше, що попалося на очі. Чи може припало до душі? Він же напевно не все забув і пам’ятав якихось визначних діячів, якихось кінозірок, спортсменів, політиків (Хоча таки забув:)) Хто не знає, то в американців є стійкий вислів «Розпишися як Джон Хенкок», що значить постав підпис. Пішло від величезного підпису цього пана під Декларацією Незалежності). Бере те що поряд з нами. Що є настільки важливим, що ми його не помічаємо.

Що ж до мене, то моїм героєм є Карлсон. «…в меру упитанный мужчина в самом расцвете сил…» Позитивний чувак для якого нема ніяких проблем та прикрощів. Точніше вони є, але він їх не помічає і тому з легкістю долає. Він не морочить собі голову думками: «А чи правильно я зробив?», «А може треба було по іншому». Зробив і все, баста. Він ходячий позитив. Він друг. Він порядна людина. Він відважний. Всі ми з легкістю осуджуємо та співчуваємо, а кому з нас стане духу спіймати грабіжника? Мммм? Ось і воно. Більшість із нас його вважає дурачком, наївним диваком, і не помічаємо його душі, його життєвої позиції, його філософії. А вона не така вже й проста…

Всі диваки добрі, милі і веселі, то чому б і нам не бути трошки дивними.

Залізяка-залізякою, а відчуває твій настрій краще любого психолога. Ти її і ногою, і міцним слівцем, а воно дурне все одно не робить…


Починаєш ще більше нервувати… Очі горять, зуби скреготять, іскри летять… А ця дурна бляшанка не робить… Далі вхід іде геніальна ідея – знести всю систему і поставити заново. Хто більше знервований, так і робить… Хто менше – думає, що цей кусок металолому, хоче ще більше часу і нервів забрати. Ні, не дамо цій вражині з нас глузувати. Вінда тобі в голову, лінукс по печінці… Ну не робить… Дихання тяжке, все кругом кипить. От би хтось зараз подзвонив, от би послав. Аж не дзвонить ніяка заразка. І ця поржавіла каністра теж не робить.


Ну маленький, ну зароби…. Ну будь-ласочка… Ну просю-сю-сю-сю…. Ну сонечко, ну давай, давай… О, вогники загорілися… Підморгує, шалун… От ти мій гарненький, мій супер-пупер комп’ютер… Іііііі, і програмка заробила… О і виводе правильно… І показує… Ти мій, хороший… Цьом тебе… Ні на кого тебе не поміняю і не продам… Ох. Молодець, як швидко робить… Багатоядерник, мій золотий… Апгрейд тобі зроблю… Від пилючки почищу…


Ну все заробив… здається… От тренінг пройшов по роботі з зал... компутером. Ух, я дав… От нервова система міцна, тітанова)))) Але ж і він винуватий, чого не робив… Добре, що я терпеливий… Піклуюся про нього… Ну, нічого… Налагодиться… В кого не буває…

. [показать]
Вже пару днів як запланував написати роздуми про них… Дуже вразив мультик «9» і енний(n>3 точно) перегляд «Братец медвежонок»…

І ось на цьому місці завис… Зявляються думки-тормози, які примушують відійти від написання… Вносять неспокій… А раптом комусь не сподобається? А раптом ….? І тут згадав Жозе Моурінйо (зараз тренерує міланський «Інтер»), особливо останній матч Челсі – Інтер, на Стемфорд Брідж. Грати проти команди, якій ти віддав біля 5 років життя… За цей час вже виростає маленька людина, яка вже багато чого в цьому світі розуміє. І знаєте, як він себе повів? Ні каплі жалю, ні шматочка сентиментів… «Я ніколи не програвав на Стемфорді». А в очах вогонь, в очах перемога… І таки не програв, паразітіна… О, класна афірмація народилася: Я наче Жозе Моурінйо. І моє життя – це гра на Стемфорді, за Челсі(гг, а то ще програвати буду весь час)

Так заряд сил отриманий, можна продовжувати…

Останнім часом в кінематографі навіть в найнуднішому, найнезрозумілішому фільмі обов’язково має промайнути фраза, яка вартує тих декількох годин, що потратив на перегляд. Щодо цих мультиків, то за фрази не скажу… дуже емоційними були перегляди. Здається, що може бути цікавого в історії, яка оспівана, ще в Термінаторі. Роботи повстали і всім хана . Але завжди є один герой, який показує всім роботам «кузькіну мать»(тільки чогось капець не потрапив у кадр)… Але, як зажди, не все так просто і легко(навіть з капцем )… Просте і старе твердження – шлях до істини лежить через помилки, навіть дуже болючі… Навіть коли тебе ніхто не підтримує… І навіть «коли видно світло в кінці тунелю, але тунель, с…а, не закінчується»(Жванецький). Втратити сім’ю, друзів… Наробивши кучу помилок… Але прийти до істини і розуміння… Принісши смерть, дарувати життя. Це був мультик «9»…

[показать]

«Братец медвежонок»… Та його тільки заради лосів треба подивитися… «Мы не лоси, мы белки… А ты не медведь, ты большой бобёр». Аналогія з другим «Ледниковым периодом» -«Опосум, опосум … опосум». Взагалі ідеї «брат за брата», «розуміння істини», «прийняття любові» видно неозброєним оком. Але досить непомітною залишається дитяча проникливість і розбірливість в людях, їх любов безмеж, їх образливість назавжди(хоча вона триває коротенький час). Як багато з нас це все втрачає… Перестаємо розбиратися в людях, частіше дивимося на штампи, а не на серцевинку… Обмежене кохання, з умовами, з підозрою… А образливість… Тут точно на все життя… А ще вважаємо себе дорослими і дуууууууууужжжжееееееее розумними… «Аж, страшно!!!».

Маємо нових героїв і приклади для наслідування – Кода і Дев’ятий(але не в черзі, і самі знаєте де;-))

[показать]
Таке воно солодке і пам’ятне, сумне і яке хочеться забути… Складене з наших вчинків і наших думок… Таке далеке і таке близьке… Наше… Тому й відповідаємо за нього. Несемо його через все життя. Згадуємо, соромимося, повторюємо, робимо висновки і обираємо синю пігулку .

Ми створюємо нашу Матрицю, наш ілюзорний всесвіт, де ми є президент, король і бог. Ми керуємо, ми любимо, ми створюємо, ми руйнуємо, але й ми відповідаємо. Всі ми робимо вчинки, які нам написані з ВЕРХУ, чи які ми обираємо(чи думаємо, що обираємо).

Є в нашому всесвіті одна автономія, така собі держава в державі, з вічним незадоволенням( Сумніви!!! Що ще тут додаш:)). Є частинкою нашого єства, але з революційним настроєм. Перемога над яким є Піровою, боротьба з яким неварта нашого життя. Хтось його соромиться, хтось ігнорує, хтось домовляється. Дивовижно, але його треба і соромитися, і ігнорувати, і домовлятися.
Сором для нас природній, він робить нас людьми. Якщо соромимося, значить нам треба зрозуміти його і прийняти. Перерости його. Стати старшими ( Не даремно в свій час читав Ірену Карпу ).

Ігнорування ще більше притаманне нам. Як часто хочемо не звертати на когось увагу, щоб когось не помітити, або щоб хтось зробив перший крок. Щоб пройти і, не дай Бог, поглянути на ту людинку, бо ж не втерпимо і промовимо. А значить програли власне парі з собою. Хоча водночас і виграли… Але ж хто про це думає… Для когось поразка це все

І як ми всі любимо, хочемо і намагаємося домовитися. Нас хлібом не годуй, дай тільки створити собі проблему, а потім героїчно її вирішувати самим(домовившись з собою, що це останній раз ) або за допомогою когось (що власне і є домовлянням).

От такі вони наші сумніви… Вредні, наглі, маленькі негідники, які деколи не дають заснути, або так заважають пробудженню(адже вони знову прийдуть). Вже й ніби вирішив, всім сказав, задекларував, висказав не раз, зарікся… Але все одно зробив … Такі ми… Нам потрібні грабельки, декому цілі граблища))))… Але ж є минуле, наше минуле… Наш досвід, наші висновки. Яким не потрібно жити, але потрібно пережити,усвідомити і прислухатися. До якого не потрібно повертатися ні фізично, ні морально, але потрібно звертатися за допомогою нашої сірої речовини. Яка завжди твереза, без емоційна, байдужа і стійка. Яку так не хочеться дослухатися…

Але все робиться завжди з граблів. Один раз луснуть, другий… Потім вспієш руку підставити. А потім почнеш використовувати, щоб не згинатися за ними, а як заправський Джекі Чан підкинути, спіймати і з задоволенням зробити задумане.

Тому виховуваємо в собі Джекі Чана!!!

Очень часто мы о чем-то жалеем, чем-то маемся или чем-то теребим душу… Не один раз жаловались друзьям, слушали их советы, а потом вновь им жаловались. И так всё повторяется по кругу. И что интересно, мы всегда в заботах. Всегда чем-то заняты, но и параллельно чувствуем что мы не в том месте, не в то время и мы не мы. Вот такая оказия с нами.

Сколько мы раз читали про это, сколько слышали, сколько думали… Часть из нас говорила, что это не про нас… Часть - не хотела совсем про это думать… Часть – вздыхала иногда, но всё равно продолжала жалеть и жаловаться… А часть – менялась… Тяжело со скрипом, но менялась. Хорошие перемены легко не приходят: они очищают, они делают заново, они создают.

Потому и ничего не меняется в нас и вокруг нас… Потому многие и забрасывают, то что начали… Хорошее не приходит сразу и легко, это потом оно по накату. Успевай тока принимать. Но начало всегда тяжелое. Оно оценивает нас. Проверяет чего мы достойны. Это нервы, это потрясение, это ломка, это отказ от себя прежнего. Заметьте не от себя, а от себя прежнего. Вы будете всегда, но будете другими. А это две большие и одна маленькая разница.

Все смеются с трудоголиков, ботанов, заучек, зубришек и еже с ними. Но заметьте, у них нет той пустоты, которая есть у нас с вами. У них есть цель и занятие. И они идут к ней. Может их цель и не совершенная, но зато она у них есть. А что у нас? Вот и оно. Потому мы на них и злимся. Потому-то у них свершаются их подцели, а соответственно и цель. И злит не то, что они умнее. А то что они делают, то что себе поставили(Или им поставили, но это уже другой вопрос). Вот вспомните себя – что вас больше злило? То что они больше вас знают или то что им «5» поставят? И можно сколько хочешь кричать и бить себя в грудь ногой, что нам оценки были нужны, как зайцу стоп-сигнал. А почему злились тогда? А?

Что должно быть у человека, чтоб быть счастливым? Любимый человек? Любимое дело? Любимая машина? Любимый кофе? Любимая ЖИЗНЬ. Именно она включает все 100 процентов нашего счастья. И большую часть, которая определяется любовью, и те доли которые определяются любимым напитком.

Для чего большинству из нас выходные? Что б отдохнуть… Отдохнуть от чего? От СВОЕЙ же жизни. А почему б не начать понедельник в субботу? Почему б не сделать занятие отдыхом? Да это чудачество со стороны, но для нас это НАША счастливая жизнь. А кто нас будет называть чудаками? Кто будет мешать нам стремится? Те же люди, которые только что нас жалели. Которые говорили, что все будет хорошо и что все изменится. И вот изменения. А что они? Почему они так? Ведь нам хорошо. А потому что они не хотят изменяться, и ещё больше не хотят видеть, что кто-то меняется. Ведь они тогда останутся одни… И что им тогда делать? Кого жалеть? Самих себя… А это не входит в их планы)))

Потому и тяжелы изменения… Тяжело начать неделю с субботы… Тяжело отказываться от привычек…

Не оставайтесь гусеницами, а превращайтесь в бабочек))))

Слова, слова... Опять слова, одни слова Только слова... Красивых слов, счастливых снов прошла пора Прошла пора

Є речі, які завжди будуть керувати нами, завжди будуть з нами, і які ніколи не зникнуть.

Сказані на різних мовах… При різних обставинах… З нами і без нас… Промовлені і такі, що пронеслися в нашій сірій речовині… Красиві і вульгарні… Заспокійливі і дратівливі… До яких нам завжди є діло, навіть якщо вони не про нас… За які соромно або якими пишаємося… Які чекаємо і яких боїмося… Що змінюють наше життя… Що примушують нас іти, діяти, думати і … жити.


Напрасно, напрасно, напрасно
Ты мне повторяешь напрасно
Слова, что, не спорю, прекрасны
Всё это, пойми, совершенно напрасно
Ведь я так устала от слов
Лучше помолчи...

Не можливо мовчати, можливо стриматися… Що не сказано, продумано… Воно все одно народилося… Не почуте всіма, але відчуте нами… Яке може засісти в серці, а може пролетіти повз вушка… Яке може прозвучати, коли вже пізно або занадто рано… Не можливо зупинити життя, можливо призупинити ними… Великими і маленькими… Теплими і холодними… Яскравими і похмурими… Надрукованими різними шрифтами, кольором та величиною… Написаними від руки чи надрукованими… Нашими або чужими… Що примушують нам відривати «мякеньке місце» і творити, народжувати, бігти і … жити.

Слова, слова... Опять слова, одни слова
Только слова...
Слова пусты, слова просты как дважды два
Как дважды два...
Но как же ты понять не можешь
Что мне порою так нужна
Просто тишина...

Відсутність яких створює ілюзію тиші, адже всередині їх цілий «море-акиян J»… Що деколи ллються рікою,а деколи так важко промовити… Які приносять нам відповідальність або одягають хомут на шию… За які ображаються чи вітають… За які кажуть «парень, ты мего!» або «ти тормоз»… Які приносять славу, або відсилають у небуття… Які не дають заснути або звучать замість колискової… Якими кажеш «Я вже йду», хоча за останні 15 хвилин так і не подумав встати… Що примушують випередити події і порадувати зробленим… Що б’ють як Кличко і кусають як Тайсон… Що примушують жалкувати, відчувати, радіти і … жити.

Напрасно, напрасно, напрасно
Ты мне повторяешь напрасно
Слова, что, не спорю, прекрасны
Всё это, поверь, совершенно напрасно
Ведь я так устала от слов
Лучше помолчи...

Які не зупиняються, коли просять помовчи…Які завжди хочемо сказати, навіть коли це не потрібно…Які деколи заважають жити… Якими катуємо себе... Які не можемо викинути… Які не забуваємо… Які завжди з нами… Якими чіпляють бірки чи пишуть на надгробку… Які бачимо, читаємо і розуміємо… Які були, є і будуть… Які написані в очах, відображені в рухах, помічені в поведінці… Милі і ненависні… Кольорові і чорно-білі… Патріотичні і зрадницькі… В обличчя чи за спиною… Потрібні або зайві… Спотворені і процитовані… Набридлі і жадані… Які деколи не потрібні, але які відчуті… Які з нами… Що примушують нас надіятися, вірити і … жити.

-          Ну что всегда??? Ты почему это не спишь ещё?? – спитала Віка-буркотунчик у Сашка Джмелика.

-          На душе не спокойно))) – висвітив чат у відповідь.

«Знову безліч думок… блін, знову вони… коли ж вони повстають на місце… чому нема якось «вкл/выкл», як було написано на радянських вимикачах. Великі, темні, кострубаті… В дитинстві весь час доводилося до них підстрибувати… От проблеми тоді були :-D… і знову думки… Точно «кони привередливые»… Навіть Висоцкий їх не обуздав… А душу рвало напевно по більше мого… Чуть помедленние кони… Ага, щас…Взяли тобі і зупинилися і на перший-другий розрахувалися» -  такий хаос наповнював його голову вже не перший вечір. «Зате «сливочні» виграють вже 5:2…  насолодження дивитися на людей, які грають, хоча ні… працюють… ні… створюють в своє задоволення… а що самому робити… де то задоволення… друзі?… десь є… знайомі?... вони як знижки – і ніби є, і в той же час платиш за товар, ту суму, що б заплатив і вчора без знижки :-D… знову вибір…знову він... »

-          Пачему єто??? Ещё скажи, что меня нет рядішком)))(В-Б)

-          ты и не должна там быть)))… так что не через тебя)))(С.Дж.)

«А ще Буркотунка… Хоча і сам люблю так пожартувати, що є центром всіх проблем людини… Але щось по відношенню до себе відчуваєш якусь свою неспроможність… Хоча що воно значить… скажем по простому – хр… тут діти, значить просто не весело)))»

-          ))))))))))Это хорошо..(В-Б)

«Ще б пак… можна було б подумати, що якби сказав, що через неї, то не була б така сама відповідь… все якось передбачувано, одноманітно, навіть одна відповідь на всі питання»

-          Ну за кого так сильно переживаешь???(В-Б)

-          я б не сказал, что за когото)))… я за вцелом(С.Дж.)

«От брехунчик… Хоча чого… Я ж не за когось одного… Я за цілу групу… І я, і вона, і вони і навіть воно… Серіал можно зняти… Були «Багаті плачуть», а тепер буде «Всі плякають»… або ремствують… О як гарно звучить… Не дарма кажуть, пиши товаришJ… За Арканова здається сказали, що в його очах весь біль єврейського народу, то в душі напевно біль локальних знайомих… І все ниє… «Э-э-э… тут  резать, батенька, надо…» »

-          За жизнь? (В-Б)

-          Пускай сама за себя (С. Дж.)

«Сильно задвинув… Хвілософ… Скоро сам буду на 500 гривнях красуватися… І знову ті думки… За Оленку Їжачка… А вона ж мене розкусила… Таки я спалахуйка… Ну що поробиш… Краще горіти і бути символом, ніж лежати у коробціі думати, а що там поза її межами… Чи  є там життя? І куди пішла та зверхнього ряду? Сірники, спалахуйки… »

Люда Тюльпан: если от судьбы удалось уйти, значит не судьба :)

«А-ля Сара Конор))) No Fate… А хто Шварц? Без нього Термінатор, не Термінатор… От дядько прописався… I’ll be back… а в 4 не зміг))) от тобі і вір чоловікам… г-г… ну мені можна, навіть потрібно… але чи варто?»

-          а что ж так судьбоносно)))(С. Дж.)

-          привет))) да-да)))))) почти разгадала тайну жизни))))))а ты че не спишь?)(Л.Т.)

«І всім цікаво, чого не сплю… Цікаво із цікавості чи ввічливості… Мабуть останнє… З точністю до 90%»

-          не хочется)))) и как разгадка? Не разочоровала?(С.Дж.)

-          пикантная)))та неее) даже самые кислые лимоны могут быть сладкими, если их посипать сахаром..)))) а я скоро спать)(Л.Т.)

«Всі спатки… один я як Аврора… революціонер, йолкі-палкі… Але знову Їжачок… Знову ці думки… чому одні питання? Нема щоб на всі ваші відповіді знайдуться питання… А тільки ваші питання – самі і відповіді придумуйте… Зміниться… Значить таки є тепло… Але чи для мене? Так, Порту-Брага… Перший тайм 3:0… Ну тут все ясно… тре й самому йти спатки… Ще й ці «Історії кохання», що ж так голосно включили… От тако подивишся і проблеми твої не проблеми, а так- задачки… Хоча ні – задачища)))) В кожного свої трагедії, свої радощі… Так і живемо…»

[показать]
Время… Как его иногда хочется ускорить… Как иногда хочется притормозить… У одних суток отнять пару часиков, что б потом накопить их и добавить к другим…

А если б ещё был какой-то инвестиционный проект и туда время под проценты… Хе-хе… Так себе и пару лет можно синвестировать… А сколько б проект на комиссии насобирал бы…

«Когда часы стоят, они дважды в сутки показывают верное время, но и это обман, всего лишь иллюзия. Потому что время, которое они показывают, давно прошло и не может объяснить того, что происходит сегодня.»

А не похоже ли оно на человека, который останавливается в своем развитии, в своих желаниях, который достиг области комфорта… или думает, что достиг. Когда небольшими периодами он вроде «на вершине мира», хотя почти все время живет в иллюзии: «Потому что время, которое они показывают, давно прошло».

Пару дней назад разговаривали, о хотении в жизни, желаниях, мечтах. И друг рассказал про «интересную» деревеньку у нас возле города. Недалеко она, километров 3-4. Такая себе вроде обычная, как и все деревни, через которые проходят трассы и курсируют рейсовые автобусы, путешествуют машины, проносятся с грохотом фуры и пролетают мотоциклы. Где как оказалось жизнь «теплится» только у самой автострады. Точнее живут желаниями J. Как-то обустроить, сделать что-то красивее или просто «повыделыватся» перед соседями. А дальше наступают территории своей землицы. Как оказалось там живут люди, которые никогда дальше своей усадьбы или участков соседей не были… Ну может в школу ходили, хотя… Их все вроде устраивает, и никакие новости им не интересны. Ну понятно, что без телевизора, компьютера можно прожить, а как же быть с тем чтоб просто себе облегчить жизнь, точнее работу. «Он ругался на своем скудном языке доисторического человека и обещал всех упрятать так, что их не найдут никакие раскопки. Он требовал, чтобы ему назвали бездельника, который придумал эту лопату, чтобы облегчить себе труд, и кричал, что палеантропам никогда не видать ни лопаты, ни других орудий труда, что они будут вот так, руками ворочать землю, пока не навалят ее на себя.»

Вот так…Часто намного легче винить жизнь, или прогнуться под ней, чем взять и что-то сделать… Просто принести небольшую радость себе, мимолетную, словно лучик солнца в дождливую пору. Но хоть просто побыть и почувствовать себя человеком. «Это были палеантропы, очень древние люди, и древними их сделало не столько время, сколько их невозможная жизнь. Все силы природы были направлены против них, против их свободной воли и разума. И разум их, в плену у злобы и ненависти, уже начинал верить в справедливость безумия, окружавшего их»

Вот интересно живем мы все в своем мире… Каждый там и «звезда» и «намбер ван»… Но вот когда приходиться соприкасаться с другим, что-то там нарушается… Мы или через обязанность, или заискивание, очень редко когда по-настоящему честно и сопереживательно спрашиваем простое будничное: «Как дела?». Возьмите сами, задумайтесь , как часто они хотят узнать, что у нас плохо, и как редко что хорошо.

А ведь ничто не вечно… Всё быстротечно… И не так много времени, что б просто взять и насладится жизнью, жить ею и радоваться… Дарить радость другим и получать взамен… Быть счастливым. «Потому что завтра – уже не будет, и сегодня – уже не будет, а останется только вчера, на веки веков вперед – только вчера, и ничего больше… И никакие часы не изменят этой беспощадной поступи времени вспять…»

А что ж сделать для себя? Как самому повести и что выбрать? Вечный вопрос. Как Гамлет с Ёриком…

А кем бы хотели остаться вы – Экспонатом с табельным номером или вечной Легендой для родных, друзей и их потомков?

На написания подвигнул рассказ Портрет (Экспонат 212) прочитанный на блоге Молчуна и сегодняшний день

[показать]
Салют, посетители...

Вот вчера после одного разговора навеяло. Почему-то у меня(хотя наверно у всех) так пошло, что девушки пошли двух видов: одним главное, что я красавчик, говорю красиво и сразу им секс подавай, а другие считают, что мне от них тока он и нужен. Ну с первыми понятно :)) У них и причин куча - доктора советуют, воздержания плохо и тд и тп. А вот вторые... Мне одна девушка объяснила - что я очень страстно на неё смотрел. Хе-хе. Ну а как мы, мужчины, можем смотреть на понравившеюся нам женщину? А? Да с фантазией, да с чувствами... И дорогие мои девушки, разве вы это не различаете? А? У нас же всё на лицах написано, что в нас преобладает. И главное причина, почему та девушка подумала, что я её собираюсь затянуть в постель - подарил цветы на первом свидании, посидели в кафе и провел домой её. Что разве было лучшим прийти на свидание грязным, пьяным и с веником? Многие девушки за такими бегают и готовы платить собой лишь бы водили всюду, угощали, подарки дарили.... Мы ж не равняем вас по ним, а вот вы нас... Кто чаще говорит мол "все вы такие"?

А может проблема в доверии? Или в обиде? Тогда нечестно(я так думаю) винить всех в своих ошибках…

И вот сейчас пришла мысль в голову: «а что я пишу»? Это ж затертая до дыр тема. Этой проблеме наверно стока ж лет скока прошло со встречи Адама и Евы. Стоп… Идея и возможно ответ… Мало кто по настоящему разбирал эту историю с самого начала. Мне не давно попалась статья в журнале «Колесо жизни». И там приводятся следующие строки: «…создал Бог первым мужчину. А когда стало ему скучно, то создал он и женщину. И он тут же познал её как жену…». Без всяких там знакомств, разговоров о погоде, конфет, цветочков и мягких игрушек. Ему было СКУЧНО. Ну следующие разы уже просто приятно)))))).

Понятно конечно, что там выбора особенного не было. Но зато не как в анекдоте про вымирающий вид когда организации борются, что две последние особи выжили, а у неё голова болит…

Да мы пришли к культуре. Или идём, но по крайней мери окультуруемся :-D. Находим кучу способов, как привлечь внимание друг-друга, как вообще «выпендрится». НО почему-то продолжаем мерить себя теми старыми мерками. Что было просто скучно или что ему тока это и надо?

А почему б взять и просто аккуратно не начать доверять человеку? Взвешивать всё, но в тоже время приблизить, не отталкивать. Почему-то взвешивание и познание у нас происходит лабораторным стеклом. Объект находится за стеклом. И вы его разглядываете, исследуете прикрываясь добрыми намерениями и боязнью ошибиться. А ведь исследования и применения это две большие и одна маленькая разницы. А потом ходить и гордится что не ошиблась. Да-да. Легко не ошибаться ничего не делая. Но это ж надо делать. А это ж надо потрудится. А зачем, когда легче списать на нашу «мужественную» натуру?

От так мы устроены… Так мы живем… А потом говорим, что мир наполнен подлецами и негодяями. И какая умная, что всех разоблачаю меряя всех под одну планку. Это ж легко… Это ж безопасно… Это ж страшно…

Может это и похоже на то, что смотреть на мир через розовые очки? Но по-моему лучше уж через них, чем видеть все в черно-белых тонах. Лучше веселенькое. Луче жить, чем выживать.

Опять же все очень красочно описано и… легко писать чем делать. Но может оно того стоит, что б по крайней мере самой жить счастливо. По-моему одиночество ещё никого не сделало счастливым… Сделало мудрым, но счастье познал передавая мудрость и наполняя жизнью других.

Так может давайте действительно жить. Жить всей красотой и насыщенностью жизни. Купаться в ней, радоваться ей, наслаждаться. Улыбнешься ты и тебе улыбнется мир. Порадуешь ты, порадуют тебя. Будешь сама счастливой и осчастливишь других.

Будешь собой и будут с тобой.

Сегодня хочу написать, а точнее просто привести высказывании двух людей имена которых слышал почти каждый, кто стыкался с компьютерами да даже просто с людьми у которых он есть. Итак, Стив Джобс..."Оставайтесь голодными. Оставайтесь безрассудными"

Первая история – о соединении точек.

вы не можете соединить точки, смотря вперёд; вы можете соединить их только оглядываясь в прошлое. Поэтому вам придётся довериться тем точкам, которые вы как-нибудь свяжете в будущем. Вам придётся на что-то положиться: на свой характер, судьбу, жизнь, карму – что угодно. Такой подход никогда не подводил меня и он изменил мою жизнь.

Вторая история – о любви и потере.

Я уверен, что ничего из этого не случилось бы, если бы меня не уволили из Apple. Лекарство было горьким, но пациенту оно помогло. Иногда жизнь бьёт вас по башке кирпичом. Не теряйте веры. Я убеждён, что единственная вещь, которая помогла мне продолжать дело была то, что я любил своё дело. Вам надо найти то, что вы любите. И это так же верно для работы, как и для отношений. Ваша работа заполнит большую часть жизни и единственный способ быть полностью довольным – делать то, что по-вашему является великим делом. И единственный способ делать великие дела – любить то, что вы делаете. Если вы ещё не нашли своего дела, ищите. Не останавливайтесь. Как это бывает со всеми сердечными делами, вы узнаете, когда найдёте. И, как любые хорошие отношения, они становятся лучше и лучше с годами. Поэтому ищите, пока не найдёте. Не останавливайтесь.

Моя третья история – про смерть.

Никто не хочет умирать. Даже люди, которые хотят попасть на небеса не хотят умирать. И всё равно, смерть – пункт назначения для всех нас. Никто никогда не смог избежать её. Так и должно быть, потому что Смерть, наверное, самое лучше изобретение Жизни. Она –причина перемен. Она очищает старое, чтобы открыть дорогу новому. Сейчас новое – это вы, но когда-то (не очень-то и долго осталось) – вы станете старым и вас очистять. Простите за такой драматизм, но это правда.

Ваше время ограничено, поэтому не тратьте его на жизнь чей-то чужой жизнью. Не попадайте в ловушку догмы, которая говорит жить мыслями других людей. Не позволяйте шуму чужих мнений перебить ваш внутренний голос. И самое важное, имейте храбрость следовать своему сердцу и интуиции. Они каким-то образом уже знают то, кем вы хотите стать на самом деле. Всё остальное вторично.

А теперь предоставим слово Тиму О'Рейли..."Работа, которая имеет значение"

Работайте над тем, что для вас важнее денег.

Некоторые из вас могут найти работу в престижной компании. Одни могут добиться успеха, а другие — потерпеть неудачу. Я хочу напомнить вам, что финансовый успех не является единственной целью или единственной мерой успеха. Очень легко с головой погрузиться в безрассудную суету делания денег. Но вы должны воспринимать деньги как топливо для того, что вы действительно хотите делать, а не как самоцель. Деньги как бензин в машине, вам нужно следить за ним, иначе вы окажетесь на обочине, однако нормальная жизнь — это не путешествие по заправкам! Чтобы бы вы ни делали, думайте о своих истинных ценностях.

Одна из проверок на надувание пузыря — это как много предпринимателей зациклены на своём будущем доходе, а не на тех больших целях, которые они надеются достигнуть. Продукты-клоны почти всегда зациклены на денежных целях.

Приносите больше пользы, чем получаете сами.

Фокусироваться на значительных целях, а не на зарабатывании денег, а также приносить больше пользы, чем вы получаете сами — это тесно связанные принципы. Первый — это испытание для тех, кто начинает что-то новое, а второй — это более сложный тест, который вы должны пройти, чтобы создать нечто жизнеспособное.

Возьмите дальний прицел.

Тяжело взглянуть за пределы «маленького здесь» и «короткого сейчас», особенно если вы живёте в красивом месте в приятное время. Вот почему так много по-настоящему важных проектов находят пристанище под крылом только некоммерческих организаций.

Вот почему время вроде сегодняшнего, когда пузырь начинает лопаться — отличный момент задуматься о важности общей картины, того, что важно не только для нас, но для создания устойчивой экономики в устойчивом мире.

Ну, а теперь я... "Надо, нужно и необходимо следовать основным принципам Джобса и О'Рейли".

Успехов!!!

Архив постов с блога не хочет переносится, потому если интересно заходите сюда. Новые постыуже будут добавлятся и сюда.

Очень интересный человек