[показать]
Таке воно солодке і пам’ятне, сумне і яке хочеться забути… Складене з наших вчинків і наших думок… Таке далеке і таке близьке… Наше… Тому й відповідаємо за нього. Несемо його через все життя. Згадуємо, соромимося, повторюємо, робимо висновки і обираємо синю пігулку .

Ми створюємо нашу Матрицю, наш ілюзорний всесвіт, де ми є президент, король і бог. Ми керуємо, ми любимо, ми створюємо, ми руйнуємо, але й ми відповідаємо. Всі ми робимо вчинки, які нам написані з ВЕРХУ, чи які ми обираємо(чи думаємо, що обираємо).

Є в нашому всесвіті одна автономія, така собі держава в державі, з вічним незадоволенням( Сумніви!!! Що ще тут додаш:)). Є частинкою нашого єства, але з революційним настроєм. Перемога над яким є Піровою, боротьба з яким неварта нашого життя. Хтось його соромиться, хтось ігнорує, хтось домовляється. Дивовижно, але його треба і соромитися, і ігнорувати, і домовлятися.
Сором для нас природній, він робить нас людьми. Якщо соромимося, значить нам треба зрозуміти його і прийняти. Перерости його. Стати старшими ( Не даремно в свій час читав Ірену Карпу ).

Ігнорування ще більше притаманне нам. Як часто хочемо не звертати на когось увагу, щоб когось не помітити, або щоб хтось зробив перший крок. Щоб пройти і, не дай Бог, поглянути на ту людинку, бо ж не втерпимо і промовимо. А значить програли власне парі з собою. Хоча водночас і виграли… Але ж хто про це думає… Для когось поразка це все

І як ми всі любимо, хочемо і намагаємося домовитися. Нас хлібом не годуй, дай тільки створити собі проблему, а потім героїчно її вирішувати самим(домовившись з собою, що це останній раз ) або за допомогою когось (що власне і є домовлянням).

От такі вони наші сумніви… Вредні, наглі, маленькі негідники, які деколи не дають заснути, або так заважають пробудженню(адже вони знову прийдуть). Вже й ніби вирішив, всім сказав, задекларував, висказав не раз, зарікся… Але все одно зробив … Такі ми… Нам потрібні грабельки, декому цілі граблища))))… Але ж є минуле, наше минуле… Наш досвід, наші висновки. Яким не потрібно жити, але потрібно пережити,усвідомити і прислухатися. До якого не потрібно повертатися ні фізично, ні морально, але потрібно звертатися за допомогою нашої сірої речовини. Яка завжди твереза, без емоційна, байдужа і стійка. Яку так не хочеться дослухатися…

Але все робиться завжди з граблів. Один раз луснуть, другий… Потім вспієш руку підставити. А потім почнеш використовувати, щоб не згинатися за ними, а як заправський Джекі Чан підкинути, спіймати і з задоволенням зробити задумане.

Тому виховуваємо в собі Джекі Чана!!!