Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Домовик — це персонаж міфології українців, демонологічна істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи, життям усієї родини, яка живе в одній хаті.

Домовик уявлявся у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), рогатій шапці та з люлькою на довгому чубуці. Раніше вірили, що домовик здатний обертатися на кота або іншу тварину чи навіть річ.

Деякі вірування про домовика і приписувані йому народною уявою властивості вказують на чіткий зв'язок цього образу з потойбічним світом і культом предків. Зокрема, вваджалось, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. Український письменник С. Плачинда, який багато уваги приділяв вивченню й реконструкції давньоукраїнських вірувань, зазначає: «Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика образом негативним». На це звертає увагу також І.Нечуй-Левицький, пишучи, що в давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди в Україні й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві (звідси походить прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить.

Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. Видатний дослідник української минувшини й громадський діяч Іван Огієнко писав:

«Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: "Цур тобі, Пек!" Звідси й старі наші вирази: "цуратися" — відділитися, відійти від когось за межу Цура, "спекатися" — позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний /без Пека/. Чур або Цур, ст.сл. Щур, — це обоготворений предок, порівняйте пращур"»[2].

В Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захистом сім'ї, і символом злого духу та насланого на сім'ю нещастя.