Это цитата сообщения Боеслава Оригинальное сообщение

Білобог та Чорнобог



Природні релігії завжди відзначало розуміння того, що світового зла, спільного для всіх людей, а тим більше – для всього світу не існує, тобто ці поняття є умовними. Ймовірно, що в часи Золотого Віку сильні духом волхви та мудреці могли змушувати темні сили навіть приносити людству користь. Щось на зразок «мирного атому», який змусили обігрівати наші оселі. Однак атомні станції можуть вибухати…
Отже і маніпулювання силами Тьми є небезпечним не лише для тіла, але й для душі мага-оператора. З настанням же Калі-юги частина небезпечних знань стала доступна людям, непідготовленим духовно до контактів з цими енергіями.
Велесова книга так говорить про вічну битву темних та світлих сил:
«… Білобог та Чорнобог перуняться – і тим Сваргу удержують, аби Світу не буть поверженому» (д. 11-А).
Валерій Войтович в «Міфах та легендах Давньої України» наводить переказ про боротьбу Білобога та Чорнобога в образах лебедів, білого та чорного. Зродилися обидві ці істоти зі сльозинок, які зронив з очей Сокіл, якого дослідники ототожнюють з Родом-Абсолютом. Помічником Чорного Лебедя є Змій, якого вражає Перун своєю блискавицею. Останній переказ є, певне, відголоском арійських сказань про боротьбу Індри зі змієм Врітрою.
Оскільки сили Тьми все ж таки приносили більше шкоди, аніж користи, «Велесова Книга» наводить замовляння проти злих сил:
«…там вороги наші… погрожують нам хворобами, Мором-Марою і кінцем життя всім. Явитися Богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою. Хай вона згине! Хай Сурія світить на нас і до нас і видно всім. Перша слава Сурію – Світлодіду, що тінь проганяє злу!»
Тобто першими борцями проти злих сил були Перун та Дажбог, згаданий тут під його прадавнім, арійським іменем «Сур’я». Далі Велесова Книга вустами невідомого волхва-оповідача застерігає: «Ані Мару, ні Мороку не сміємо славити, бо ті диви є нашим нещастям». Мара та Мор, напевне визначаються тут як уособлення Смерти (…гнатимемо їх (ворогів) доки не поглине їх земля, і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме). Пращури, однак, були впевнені, що при певному умінні, і духовному і військовому Мара та Мор можуть і прислужитися хороброму воїнству…. «Бо то Мара іде на них (ворогів) і Мор. Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші…» Можливо існували певні обряди, за допомогою яких Мару з Мором «завертали» в потрібний бік. Існує опис храму в Помор’ї (Герборд. «Житіє єпископа Оттона»), можливо присвяченого Чорнобогу в іпостасі Чорного Триглава, тобто де його вшановували (але це ще не означає що славили) вкупі з Мором-Марою. Три голови цього Божества були зображені з зав’язаними очима, і жерці храму говорили, що він має владу над трьома світами. Богу було присвячено чорного коня-оракула, з допомогою якого жерці трактували волю Божества. Це – явна протилежність храму Світовида в Арконі, де стояв чотириликий Образ Світлого Бога, а оракулом служив білий кінь. Ну, і згадаймо, як часто ми говоримо, що нещасний випадок є сліпим, як і Смерть.
Мор та Мара є також суддями померлих, принаймні – загиблих воїнів. Останнім «перепусткою» до вираю служила рідна земля, прикладена до смертельної рани. Смерть ні в чому не могла звинуватити того, хто поліг в обороні свого краю.
В сучасному слов’янизмі «вічну битву Білобога та Чорнобога» часто не беруть до уваги. Робиться це тому, що у людей, вихованих в традиціях боротьби з капіталізмом, фашизмом, християнством, атеїзмом і т.д. при слові «битва», або «боротьба» руки самі тягнуться до зброї, а очі відшукують військо, до лав якого вони мають стати. Для них темною силою, вартою боротьби, є християнство або юдаїзм. В Рідній же Вірі, на їхню думку, не може бути темних проявів. І тому сучасні рідновіри дуже часто заперечують, або обходять увагою темний бік Сили, та існування Богів, носіїв енергії хаосу.
Лев Силенко в «Мага Вірі» не достатньо розкрив темний бік «Всеволодіючої Всевишньої Сили», яка «є в усьому і все є в ній», (а за Силенком ця сила зветься «Дажбог»), бо в проголошеному їм монотеїзмі зробити це вельми важко.
Г. Лозко в своїй праці «Коло Свароже» детально описує Світлих Богів та духів природи, а з «нечистої сили» згадує лише Чорта, який «близький духовно» до Чорнобога і домовика (тобто опікуна дому) одночасно…(?!) Тут спрацьовує знову ж таки войовничий запал боротьби – якщо, мовляв, християнство називало всіх наших Богів злими, то насправді вони є всі добрими і зичливими до людини, мовляв, Чорнобог, теж рідний Бог.

Часом слов’янські езотерики впадають в іншу крайність. З цього приводу дозволимо собі навести як приклад еволюцію ставлення до Темних Богів теоретиків з Рідної Православної Віри.
В книзі «З Богами у Триглаві» (2004р.) у «Карбі відання Білобога і Чорнобога» Білобог та Чорнобог трактуються з точки зору «Велесової Книги», щоправда, почерговість названих Богів є іншою: «Чорнобог з Білобогом перуняться, у Сварзі єднаючись, тим світ удержаний є, вони суть одно, і немає одного без другого». Зазначається тут також постулат про відсутність у світі абсолютного зла – «те, що для одних людей (народів) є найбільшим добром, те для інших є найбільшим злом. Тут усе залежить від точки зору і рівня усвідомлення дійсности». В душі людини, згідно з цим «Карбом відання» також знаходиться і світле і темне…
А от далі пропонується «полюбити» свою «внутрішню пітьму», досліджуючи її, виявити причини виникнення і, «полюбивши…, прийняти… як частину себе». Тоді, нібито, «ниці якості, хвороби і недоліки самі по собі у душі розчиняються, і з пітьми народжується Світло. Людина очищується і стає духовно чистою і благою. Якщо ми… відкидаємо Чорнобу, починаємо її ненавидіти та боятися, від того вона за законом єдності Білоби і Чорноби, ще більше переповнює нас і оточуючий світ, внаслідок чого виникають страждання».
Власне кажучи, подібними словами заколисують добрих людей різні цілителі та «діагности карми» і поза рідновірством. Пропонувати людині «полюбити внутрішній бруд» доволі небезпечно – забруднення душі не розчиняється само по собі, душу потрібно довго духовно «відмивати», щоб через чисте скло розгледіти сяйво духу. Особа, яка «полюбила себе брудним» ніколи не захоче очищатися душею, це вже перевірено неодноразово і езотериками, і релігійними діячами.
Однак, як ми бачимо, в даному карбі Білобог і Чорнобог описуються швидше як абстракції, і є «мірою оцінки дійсності», аніж тими енергіями, з якими мали справу предки.
Небезпечним у вченні РВ РПВ є тлумачення добра і зла якому навчають на школах Рідної Віри. Дійсно, поняття добра і зла є досить умовними, і не існують одне без одного. Та далі, на духовних навчаннях, людям пропонується сприймати сили Тьми – ворогів, хвороби і т.п. як такі, що навчають нас, тренують, підштовхують до вдосконалення, і за те ми цим негараздам маємо бути вдячні. Але все ж таки очевидно, що хвороба, загарбник і т.п. ніколи не мають мети когось тренувати чи навчати, кінцева їх мета відома. В наших перемогах ми мусимо завдячувати лише Світлим Силам, власній силі духу, імунітету, позитивному баченню життя. Визнання Темних Сил – (хвороб, ворогів і т.п.) своїми «вчителями», визнання чорного білим дійсно, дають окремій, духовно слабкій особі полегшення, але як побічний ефект, як правило, це позбавляє її також і від тягаря власної совісти. Людина, котра сприйняла таке вчення, завжди зможе знайти сотні причин, аби не стати в обороні (не збройно, а навіть словом, чи матеріяльною підтримкою) свого Роду, мови, землі.
«Відичне Православ’я – наш шлях до Бога» більш конкретизує сили Пітьми. До них, окрім Чорнобога, Морока та Мари причислені також Лихо, Недоля, Ящур (котрий чомусь ототожнюється з Велесом), Вій, Кощій, Блуд, Корочун, Кривда, Мста, Страх.
Тобто, у переліку Темних сил, тут зібрані разом образи з народньої мітології, казкові персонажі та душевні недоліки людини. На нашу думку Мста і Страх це все-таки не темні енергії, а швидше людська реакція на них. Темні Боги, за «Відичним Православ’ям» допомагають виявляти духовну чорноту та недоліки у людях та руйнують «все недосконале».
Не сперечаючись з цим, відмітимо, однак, що «космічне завдання Хаосу» є все ж таки у спробі знищення Ладу, а не подібного собі прояву Хаосу. Однак, в російськомовному видання «Вєдічєского Православія» (2006 р.) говориться уже про те, що Темних Богів не просто потрібно, а необхідно славити. І розписано як (в якості кого) і чому їх треба славити.
Для езотерика-рідновіра славлення з використанням імені Бога є запрошенням Вишньої Енергії на допомогу, або співпрацю. Робити це стосовно Темних Сил – це все одно, що прогулятися по Чорнобильській АЕС одразу ж після вибуху реактора. Темні Сили тим і відріжняються від Світлих, що за кожну свою допомогу візьмуть з людини вдесятеро більше. Частина їх прихована в колективній, або індивідуальній підсвідомості, і звертання до них може викликати в душі такий «ядерний вибух», що людина просто перестане існувати як особистість. Замість неї в її тілі ходитиме щось інше, і це щось зовсім не є доброзичливим як до свого носія, так і до його оточення. Стає страшно за авторів цих писань – вони нині дуже нагадують відчайдухів, котрі збирають в Чорнобильській Зоні заражені речі, наївно сподіваючись, що їх-то якраз погибель і обмине. І неважливо, що в наступному виданні книги розділ про славлення Темних Богів було вилучено. Слово було сказане, і браму відчинено.

Висновки:
Ніщо в цьому світі не зникає само по собі, і не дається задурно. Маніпулювання силами Пітьми можливе лише на найвищому духовному рівні, який всім нам можливо доведеться осягнути лише в майбутніх життях, але, звичайно ж не за часів Калі-Юги. А поки що для езотеричних вправ і славлень цілком достатньо проявів Білобога, званих «Перун, Дажбог, Хорс… та іншими іменами». Так радить безіменний автор «Велесової книги», котрий напевне якраз і знаходився на вищому щаблі духовного прозріння.


Взято з книги "Проблеми слов’янського рідновірства в Україні та шляхи їх
духовного вирішення"
Мирослава і Мирослав
громада «Арійський Шлях»
м. Запоріжжя