Кельві (21:26): вона сиділа на підвіконнику і мовчки слухала стукіт дощу по склі...
M@K$ (21:27): і тут повітря пронизав різкий дзвінок телефону...
Кельві (21:28): і знову цей знайомий голос....
Кельві (21:33): той якого вона раніше могла слухати годинами, той без якого вона не уявляла свого життя....і це знайоме "пробач"....але вона не вміла пробачати....
M@K$ (21:48): - Дай мені останній шанс...
Кельві (21:52): ...вона вибила...їй уже було всерівно...Сигарети закінчились і вона пішла в магазин. На вулиці було сиро і темно.Проходячи темними алеями парку...
M@K$ (21:56): вона побачила нерухомо лежаче тіло юнака
Кельві (21:59): але вона вдала що не замітила..їй було байдуже чи він живий чи мертвий, їй було байдуже те що вона єдина хто може зараз йому помогти, вона впізнала його....
M@K$ (22:06): коли вона доходила до магазину, дощ вже закінчився. купивши пачку Мальборо, вона вийшла на вулицю і побачила...
Кельві (22:10): як в машину швидкої допомоги запихали тіло, повністю накрите білою простинею...їй стало страшно, не тому що вона втратила його, а тому що нарешті зрозуміла що вона давно нічо не відчуває....ні болі ні обіди ні радості....тільки страх....
M@K$ (22:19): їй стало важко дихати, Все тіло тремтіло, на обличчі виступив холодний піт. Тремтяча рука здерла з пачки целофанову обгортку, відкрила її, вийняла сигарету і вставила поміж губ. Запальничка довго не хотіла підпалитись, але згодом їй це вдалось і гіркий дим по трахеї помандрував в прокурені легені...
Кельві (22:22): чомусь додому йти не захотілось...вона присіла на мокру від дощу лавочку...стала рахувати....їх було багато, і вона цим гордилась....він був сьомим, хто через неї пішов з життя...
Кельві (22:24): світало....з вдаваною на обличчі усмішкою вона пішла на роботу...все закінчилось, вона перегорнула сторінку, сьогодні буде шукати іншу жертву...