Давно мені не було так... незнаю як називається це почуття) якось пусто
Я ж ніби щаслива, маю все до чого прагнула останнім часом, але воно все не те...
Ще ранком, прокинувшись я усміхалась сонцю і тішилась як дитина, що день буде теплим. Вискакувала під голосну музику, не задумуючись що сусіди "таке" не слухають. Здавалось такий настрій проста переписка спортити не взмозі. Помилялась. Оля, що ти, все ж класно. Поговорили "по душам", інколи це корисно. Та мабуть не в мому випадку.
забагато думок на один день. Забагато інформації.
Я зрозуміла що боюсь майбутнього, боюсь розчарувань. До недавно, досить тривалий час я жила мріями, мріями яким не судилось здійснитись. А коли мрії розбиваються, то боляче...
І літа боюсь, тих подій до яких воно призведе...((
[700x525]

Одне слово, а стільки значень...
Що воно означає для мене? Просто бути біля тебе. От і все..

[500x375]
Настроение сейчас - сонне...

Стосунки без довіри. Чи є у нас майбутнє? судячи по нашим планам, мріям воно десь є, але чи співпадає воно з реальністю? Відповідь на це питання знає тільки воно, майбутнє... Моє, чи його, а може навіть наше... Стільки всього мріяли, уявляли, надіялись, невже цього не буде? Чи може я заркию очі і почикаю свого щастя, але чи буде воно після цього? Стільки питань і ніодної відповіді. Можливо дійсно почекати, не наробити дурниць, потім ж буду жаліти... Але якщо чекати то з шороко відкритими очима... Чи може очима повних сліз?
Можливо я навчусь не плакати, я буду старатись... "Старатись"...скільки я собі ставила за мету, і ніразу не було адекватного результату. Може я не так стараюсь? А хто ж тоді навчить.... Життя? ха... буду чекати

а я гамаю бутерброди))

цілий день просиділа чекаючи твого звінка...і де він? мені ще ніколи не було настільки боляче... Ти б знав, як мені хочеться вірити тобі. Я б усе віддала шоб то була правда. Але не можу...
цілий день дивитись на телефон чекаючи шо позвониш, заглядити в чат і асю чи ти там не появився, десять раз на хвилину оновлювати сторінку шоб побачити твоє повідомлення....
Дарма старалась. Може я не заслужила? В кожній проблемі, в кожній сварці я подумки звинувачую себе, я роблю себе у всьому винною...
А може це дійсно так? може я справді не заслуговую твоєї любові? як це боляче...
Я знаю що тобі зараз погано, я знаю що через мене...
Тобі не набридло те що я кожного дня порчу тобі настрій, кожного дня чимось не задоволена? чому ти повинен страждати через мою дурість?
мабуть буде краще для тебе тебе відпустити, в тебе їх було багато, в тебе їх багато й буде... нехочу тобі портити життя(
Звичайно мені шкода цього часу, всіх мрій, які нас тримали разом... мрії що все буде добре...
Ти мені пробач, я старалась, не змогла...

коханий ти де? я може скучила?
я тобі звонила то шось вибило, в те мабуть телефон розрядився? да?
а зарадити ти його не міг бо в те не було зарядного? а, нє, напевно світла нема, бо ти би мені може написав чи в асі, чи в чаті, чи в контакті...
напевно світло в те зявиться аж після 24? ну принаймі тоді може позвониш....
або від джорджа позвониш в нього ж світло є, чи тож пропало? а в 17.40 мені прийшов звіт від твоєї смс, значить ти включав телефон, так? але ж розряджений телефон не може бути довго включений , і ти не вспів, так? БІДОСЯ... ти дуж не парся, всьо нормально, я привикла шо про мене забувають....

хоча ти мож не забув, просто телефон у тебе шось глючить, а ти собі тихо-мирно спиш?
ну лан потом розкажеш свою версію)
папа сонечко
люблю тебе

захотілось чогось кольорового, мабуть набридли чорно-білі сни...

я прагну підтримки.... Ні я не сама, я просто самотня...
переглядаю банальні картинки з стішками, про любов і т. д. і там так часто пишуть правду, мою правду...
сама ближча людина може завдати такої болі... і так хочеться нею поділитись, так хочеться віддати її кусочок комусь, щоб не тільки тобі було херово, щоб і ще хтось таке відчував... і інколи вже не взмозі контролювати підсвідомість роблю це...
а потім жалію, дивуюсь собі... і знову ця пустота, знову самотність...
в такі моменти мене врятуює тільки твоє дихання в трубку, твої слова, твоя присутність, відчуття що ти біля мене, що я тобі потрібна і таке просте слово "люблю" якого ти не можеш запамятати...

Спасибі тобі що ти є у мене

Ой, давненько мене тут не було, ніц не писала...Ну що ж пора надолужувати...Якось брєдово звучить, але пох))
О, зараз писати мені хочеться якраз дуже, то ж я готуюсь до болі в пальцях від швидкого клацання ними по клаві. Останнім часом я дуже полюбила цей звук: цик цик цик ...не важно)
Шось мну дуже остогидло сидіти в Калуші, хочу у Львів. Незнаю чого, але хочу. Але толку з того, я багато шо хотіла і воно не збувалось, хоча я прикладала багато зусиль. Але було і достатньо речей яких добиватись було легше. Наразі головною моєю метою є навчання. Тре вчитися і вчитися і ше раз вчитися...Але деколи так впадло, особливо коли думаєш зовсім не про те. Ой, а з цим якраз і проблеми...в голову всяка хрень лізе, починаю уявляти своє життя таким як хоче мій мозок...такого не буває звісно, але мої звивини цього не доганяють))
В чаті у одного друга дуже часто бачу статус "у пошуках щастя", ніколи не звертала належної уваги, а сьогодні задумалася...Я ж теж його шукаю, а може й уже знайшла. Ще місяць тому я почувалась найщасливішою людинию на світі, але шо змінилось? чому я не можу зараз це відчувати? Так, я згідна я роблю помилки, але кожен на це здатен, тож навіщо я підсвідомо позбавила себе щастя?

Кельві (21:26): вона сиділа на підвіконнику і мовчки слухала стукіт дощу по склі...
M@K$ (21:27): і тут повітря пронизав різкий дзвінок телефону...
Кельві (21:28): і знову цей знайомий голос....
Кельві (21:33): той якого вона раніше могла слухати годинами, той без якого вона не уявляла свого життя....і це знайоме "пробач"....але вона не вміла пробачати....
M@K$ (21:48): - Дай мені останній шанс...
Кельві (21:52): ...вона вибила...їй уже було всерівно...Сигарети закінчились і вона пішла в магазин. На вулиці було сиро і темно.Проходячи темними алеями парку...
M@K$ (21:56): вона побачила нерухомо лежаче тіло юнака
Кельві (21:59): але вона вдала що не замітила..їй було байдуже чи він живий чи мертвий, їй було байдуже те що вона єдина хто може зараз йому помогти, вона впізнала його....
M@K$ (22:06): коли вона доходила до магазину, дощ вже закінчився. купивши пачку Мальборо, вона вийшла на вулицю і побачила...
Кельві (22:10): як в машину швидкої допомоги запихали тіло, повністю накрите білою простинею...їй стало страшно, не тому що вона втратила його, а тому що нарешті зрозуміла що вона давно нічо не відчуває....ні болі ні обіди ні радості....тільки страх....
M@K$ (22:19): їй стало важко дихати, Все тіло тремтіло, на обличчі виступив холодний піт. Тремтяча рука здерла з пачки целофанову обгортку, відкрила її, вийняла сигарету і вставила поміж губ. Запальничка довго не хотіла підпалитись, але згодом їй це вдалось і гіркий дим по трахеї помандрував в прокурені легені...
Кельві (22:22): чомусь додому йти не захотілось...вона присіла на мокру від дощу лавочку...стала рахувати....їх було багато, і вона цим гордилась....він був сьомим, хто через неї пішов з життя...
Кельві (22:24): світало....з вдаваною на обличчі усмішкою вона пішла на роботу...все закінчилось, вона перегорнула сторінку, сьогодні буде шукати іншу жертву...

Мля....Ну чо у всіх такий святковий настрій, чому радіти.....Подумаєш Новий Рік....Мля.....народ не зайобуйте......

Мда....фраза "не парся, життя продовжується" інколи зайобує....як же мені хочеться відпочити від цього всього....

Ніяк не зрозумію де моя вина
Чому я заблукала у коханні
Як капля не допитого вина
Що мовчки червоніє у бокалі
У лабіринти твого серця я зайшла
Я тут не перша й мабуть не остання
Та час лікує і змирилась я
І ось настала мить признання
Сьогодні скажу те що ти давно чекав
Кохала я тебе кохала справді
А ти до мене почуттів не мав
Ну ж бо поглянь у очі правді
Я віддавала все що лиш могла
Всю свою ніжність вірність і кохання
А ким для тебе я була
Пустою лялькою яка виконує бажання
Зміїним ядом вимита стріла
Наскрізь пробила це мовчання
Вилилась правда та що вічно гірка
Й спалила двох сердець єднання