цілий день просиділа чекаючи твого звінка...і де він? мені ще ніколи не було настільки боляче... Ти б знав, як мені хочеться вірити тобі. Я б усе віддала шоб то була правда. Але не можу...
цілий день дивитись на телефон чекаючи шо позвониш, заглядити в чат і асю чи ти там не появився, десять раз на хвилину оновлювати сторінку шоб побачити твоє повідомлення....
Дарма старалась. Може я не заслужила? В кожній проблемі, в кожній сварці я подумки звинувачую себе, я роблю себе у всьому винною...
А може це дійсно так? може я справді не заслуговую твоєї любові? як це боляче...
Я знаю що тобі зараз погано, я знаю що через мене...
Тобі не набридло те що я кожного дня порчу тобі настрій, кожного дня чимось не задоволена? чому ти повинен страждати через мою дурість?
мабуть буде краще для тебе тебе відпустити, в тебе їх було багато, в тебе їх багато й буде... нехочу тобі портити життя(
Звичайно мені шкода цього часу, всіх мрій, які нас тримали разом... мрії що все буде добре...
Ти мені пробач, я старалась, не змогла...