Привіт.
Моя ідея розмовляти в цьому році виключно укр мовою не сама вдала. Думки плутаються. Думаю по іншому. Взагалі думать не можу. глухий кут. Навіть писати не можу.
почуття прост ожахливе. Нема з ким поговорити. Дома знову мама-телевізор вічно невдоволена всім. П'яний батько приїхав на пару днів. Була в гостях ву Петриченків і зрозуміла як то круто коли є сім'я. Я розумію що у всіх свої скелети в шафі, але . Я показувала як готувати суші, в них велика сім'я і тому ми накрутила цілу гору ролів, і зрозуміло що походу готування виникали якісь тертя, але мене ніхто не звинувачував навіть за явні лажі. Підтримували, заохочували, не тому що я гість, а я теж частина сім'ї. Це круте почуття.

Щойно знайшла пост про фестиваль на який їздила на вихідних, написано прочст лошикарно, ніяк не можу дочитати. Не знаю хто написав, але я так писати точно не вмію. Вчора читала написане мною - дурня. Знову не хочу публікувати. Та коли вже я навчуся писати?! І як я навчуся писати якщо не буду тренуватись. Але соромно. А ще ця ненормативна лексика лізе після всіх прослуханих читок і прочитаних п'єс і навіть після діалогів з людьми.
Відчуття глухого кута, тихого, коли тебе ніхто не чує а ти кричиш мовчки, робиш якусь дурну роботу. Сидиш в цьому нікому не потрібному офісі (я на укр мові навіть епітети підбираю на силу =(((.

Поговоріть зі мною!!!!

Оксана в Таіланді, Ксюха в Парижі, Сашка в Штатах, Інна - невпевнена що захочу слухати, в Наді переорінтація приорітетів. Треба просто взяти і комусь тупо понить, впасти на вуха і виговоритись. Бо здурію.
А загалом щоденник крута річ. Трохи структурує думки і вимітає брєд з голови.