Насправді дуже мало сил, бажання, енергії і тому треба дуже уважно зважати на думки які дозволяю думати своїй голові, на прекрасних людей, на котрих, часом, просто не вистачає цих самих сил, бажання енергії, тому що вони витрачені не на те.

Два дні підряд сняться кошмари. Зранку відкриваю очі, хапаю планшет з тумбочки і дивлюсь новини. тільки потім можу встати з ліжка. От і я піддалась паніці.

02/03/2014 0:23

літо 1918 року. Гетьман П. Скоропадський не зміг сформувати діючу армію. Історія постійно повторюється.

Кілька місяців тому одна подруга сказала мені "В тебе є набагато кращі друзі ніж ця людина". Вона була права не тільки з приводу цієї людини чи себе, а і взагалі. Здається я почала про це забувати.

Не можу знайти хто сказав першим, але " Времени не хватает только у того, кто ничего не делает". Не можу з цим не погодитись. Вічно доводиться боротися з своїми бажаннями, вписувати їх в якісь плани. Зараз ти хочеш це, а через хвилину вже інше. І не можеш себе змусити щось робити. Довго жалієшся що нікого немає поруч а потім, бац! Хтось стукає в твої двері, а ти кажеш \"вибач, немає часу\".

Так, я зовсім не вмію себе організовувати. Ну, не зовсім-зовсім, але певні проблеми з приорітетами і цінностями є. І графіком дня. І бажаннями.

А потім починаєш щось робити і нічого не встигаєш.

Сьогодні дуже хочеться знову знайти кращого друга з ким можна просто протустити цілий день, ходячи по місту і фотографуючи все підряд. Хочеться фотографувати. Або сходити в кіно, посидіти в макдональдсі. Просто говорити ні про що і про все.

Скоро має бути прем\'єра фільму \"Трудно бить Богом\" в Росії правда, не знаю коли у нас, але вже 2 роки на неї чекаю.
Щож, напишу програму мінімум гна сьогодні і почну діяти!)

Привіт.
Моя ідея розмовляти в цьому році виключно укр мовою не сама вдала. Думки плутаються. Думаю по іншому. Взагалі думать не можу. глухий кут. Навіть писати не можу.
почуття прост ожахливе. Нема з ким поговорити. Дома знову мама-телевізор вічно невдоволена всім. П'яний батько приїхав на пару днів. Була в гостях ву Петриченків і зрозуміла як то круто коли є сім'я. Я розумію що у всіх свої скелети в шафі, але . Я показувала як готувати суші, в них велика сім'я і тому ми накрутила цілу гору ролів, і зрозуміло що походу готування виникали якісь тертя, але мене ніхто не звинувачував навіть за явні лажі. Підтримували, заохочували, не тому що я гість, а я теж частина сім'ї. Це круте почуття.

Щойно знайшла пост про фестиваль на який їздила на вихідних, написано прочст лошикарно, ніяк не можу дочитати. Не знаю хто написав, але я так писати точно не вмію. Вчора читала написане мною - дурня. Знову не хочу публікувати. Та коли вже я навчуся писати?! І як я навчуся писати якщо не буду тренуватись. Але соромно. А ще ця ненормативна лексика лізе після всіх прослуханих читок і прочитаних п'єс і навіть після діалогів з людьми.
Відчуття глухого кута, тихого, коли тебе ніхто не чує а ти кричиш мовчки, робиш якусь дурну роботу. Сидиш в цьому нікому не потрібному офісі (я на укр мові навіть епітети підбираю на силу =(((.

Поговоріть зі мною!!!!

Оксана в Таіланді, Ксюха в Парижі, Сашка в Штатах, Інна - невпевнена що захочу слухати, в Наді переорінтація приорітетів. Треба просто взяти і комусь тупо понить, впасти на вуха і виговоритись. Бо здурію.
А загалом щоденник крута річ. Трохи структурує думки і вимітає брєд з голови.

Проснулась з жахливим відчуттям що хочу померти і ніяк воно мене не відпускає. Не треба читати в день дурнуваті книжки про боротьбу зі страхом, а ввечері на додачу дивитись дурненькі серіальчики щоб забутись. Часу в обмаль, а дні знову розписані. І добре, і погано. Люди все одно на першому місці. А я спробую забутись роботою.

Ех, так і не вийшло писати кожного дня. Так ось. Мої як завжди недоречні сумніви з приводу того їхати чи не їхати в Херсон, раді чи не раді мене там будуть бачити закінчилися поїздкою і купою позитивних вражень. Зокрема приємним дзвінком тільки що на мобільний. Всі з Херсону на Київ їхали одним поїздом і мене виявляється шукали хотіли запросити на посиденьки з чаєм =) Так приємно що не описати! Отже, позавчора я поборола свій страх. Вчора я спілкувалася з чудовими людьми! І прожила свій день так як та дівчинка яку я придумла коли була зовсім маленькою, подорожуючи, спілкуючись з людьми, дізнаючись щось нове, "рятуючи світ" як виявилось в дорослому житті в дуже дивний спосіб. Але я нарешті відчула яке воно на смак те життя яким я хочу жити! І воно круте! І все складується якнайкраще, якщо йдеш по своєму шляху!))) По дурному, трохи шкода що в мене розрядився телефон і я так і не поговорила в вечері в поїзді з цими чудовими людьми. Але сам факт неймовірно окрилює! А сьогодні я пишу вірші. Розумію, що пишу погано, а ще гірше стає коли хочу написати щось "геніальне". А інколи мене переклинює і знову стає боляче писати. Я вже я забула як це боляче писати. Так хочеться слави, що дивлячись на вже написане забуваєш як це було боляче і думаєш що такі речі просто "приходять". А це не так. Я перелистала свій товстеленний зошит. останній раз щось толкове я писала на початку 2012го. Два роки я майже не пишу віршів. А якщо і пишу то якась дурня виходить. Почала наводити там трохи порядок. Тому що без порядку все переплутано. І те що хотілось би зберегти втрачається. Тому переводжу в електронний формат і роблю аудіо записи. Гордість і пиха - мої вічні попотчики. Тому напевно добре що вчора вечір я провела на сомоті. А то раптом мене понесло б знову?) А ще сьогодні підказали цікаву книжку про "страх" почитати. Може зможу і його побороти врешті решт. Ну і звичайно самодисципліна! Так що я "кожний день стаю краще"! А досягнення потрібно фіксувати =)

Одна знайома в ФБ вивісила посилання на панічну статтю про вторгнення і дописала "скажите что это не правда и в вы осчасливите меня"  її відповіла багацько людей що це не правда.

Як все таки добре що вона не просить сказати їй правду. Ощасливити її було б набагато складніше. 

Із всього списку порад опублікованого Павлом Дуровим подив в мене викликав тільки один пункт з яким я не можу погодитись

"— Из всех языков, на которое было потрачено время, окупилось только то, которое было инвестировано в английский. Стоит фокусироваться на нем.

— Никогда не смотреть телевизор.

— Не читать массовые новости.

— Фильтровать ленты социальных сетей до сферы своих интересов.

— Каждый день становиться лучше.

— Уделять время самодисциплине.

— Меньше времени тратить на женщин и людей глупее себя. 

— Никогда ни в коем случае не употреблять спиртное. 

— Иметь ценности более высокого порядка, чем деньги. 

— Никогда не концентрироваться на прошлом или далеком будущем. 

— Помнить: все, что ни делается, к лучшему."

Цей пункт " Меньше времени тратить на женщин и людей глупее себя". З протилежною статтю все зрозуміло, захоплення захопленнями, закоханості закоханостями, а потяг потягом. Але протилежна стать для мене не існую без поняття кохання і сім'я. І їй(йому) потрібно приділяти багато уваги, особливо якщо хочеш щоб вона в тебе була. Але не в цьому сутью

Мене різанула друга частина речення " Меньше времени тратить .... и людей глупее себя". Сам факт припущення того що ти спілкуєшся з людьми розумнішими за тебе, свідчить про те що люди які з тобою спілкуються - спілкуються з людиною дурнішою від себе. Можливість того що спілкуватися потрібно тільки з тими хто рівний тобі взагалі абсурдна, бо рівності в чистому вигляді не буває, сьогодні хтось один розумніший, завтра вже інший. Можливо йдеться про прірву, майже непереборну яка іноді пролягає між людьми. Та в усьому питання часу. Я не може погодитись з принципом, що є дурніші за тебе люди, є люди які поки не зрозуміли того що зрозумів ти, і якщо ваші шляхи перетинаються то ти можеш пояснити людині або допомогти їй почати шукати відповіді на ті питання які ти вже знайшов. Це корисно для тебе, бо не дозволяє втрачати форму і корисно для цієї людини бо може збурити її інтерес і бажання жити, як щось\хтось колись допоміг тобі збурити інтерес до життя і пізнаня. А якщо ти не можеш просто і швидко пояснити людині те що зрозумів чи бодай підвести її до розуміння деяких речей, значить ти нічого не зрозумів. Бо все геніальне - це просто. "Якщо ви не можете сформувати свою ціль в двух словах то в вас немає цілі".

З людьми дуже цікаво спілкуватися з усіма, і якщо вони з'являються в твоєму житті то не просто так. І немає дурніших чи розумніших, є просто ті що вже зрозуміли і ті що ще не зрозуміли.

Якби не щоденник, то я б напевне думала що в мене особистостний застій, ступор чи деградація. А так реально допомагає. Чи то життя почало налогоджуватися =) . 

Важливе за сьогодні: Ситуація з мамою дома нарешті назріла до того моменту коли можна їй сказати що я хочу переїхати. Мені все одно їй страшно це казати, але злості в мені зараз все ж набагато більше, тому треба казати, поки співчуття знову не взяло верх. Ще одна фраза крутиться в голові, цього разу з Дозору, щось про те що те що для одного життя, для іншого загибель. Я не можу далі віддавати своє життя щоб хтось продовжував своє існування. Я хочу жити. Це егоїстично. Молодість завжди егоїстична Та як інакше вижити? Якщо я тут залишусь я або вмру, або здурію, питання лише в тому що відбудеться раніше. Якщо переїду з'явиться бодай шанс не тільки жити але і вилікуватись. Здоров'я теж не маловажливий фактор. А тут я ним не зможу займатись.

І з татом сьогодні була на диво спокійна розмова по телефону.

А ще з'явилась погана ідея, найгірша ідея сценарію розвитку подій в країні - безперервна затяжна війна. Тоді і про театр і про аудит можна забути. Так що диктатура квіточки в порівнянні з цим. Сподіваюся що вуличні протистояння якнайшвидше скінчаться. 

Тож в принципі доволі оптимістично лягаю спати, виконавши обіцянку писати щоденник.

На добраніч!)

Вчора прийшла з роботи і відразу лягла спати, проспала 4 годни, потинялась ще 2 і знову лягла. Встала сьогодні о 9 тій ранку. Чи то сніг і морозна погода на мене так впливають, чи починаю захворівати, а може просто перезавантаження і накопичення енергії.

Намагаюсь себе не корити.

Начальство подарувала вчора чорний маркер, якого так не встачало, і я нарешті довісила на стіну список своїх великих цілей. Поки що не дуже схематично чи структуровано, але вже видно і наочно, а не копиться в моїй голові і заважає думати.

Насправді, якщо взяти себе в руки і кожний вечір присвячувати прочитаню чи написанню чогось, то я б вже давно закінчила купу того що так хочу закінчити. Тож тепер цілі великі, муляють очі, і сподіваюся що поглянувши на свою стіну точно знайду хоча б щось одне що змусить мене займатися своїм мозком, а не впадати в стан амеби.

А ще з Інною домовилась про зустріч.
Ще один з важливих пунктів моєї психотерапії: потрібно хоча б раз в тиждень спілкуватися з людьми наживо. Співробітники не підходять. Спілкування в соц мережах чи телефонні дзвінки теж. Важливо живе спілкування з людьми. Так мають з\'являтися друзі і спільні інтереси. Інакше зовсім овочем стану. Добре що в мене є Інна =)

Гарна новина, мені майже вдалося виконати обіцянку дану собі і нормально лягти спати (не в обнімку з фільмом). одна маленька перемога. Навіть раніше всіх прийшла на роботу. Це був звісно не ідеальний ранок і вставати все ще складно, але легше спати і так більш реально, що щось вийде.
По одному маленькому кроку за раз.

1 - нормальний сон

2 - стіна цілей.

Головне не здаватись. А потім і третій пункт
3 - жити: читати, навчатись, писати.

Це найголовніший пункт. Там ще поруч здоров'я. Але напевно почнемо здоров'я приводити до ладу з голови. Наведу порядок в голові і будуть сили і відчую необхідність, можливість займатись здоров'ям. А поки потрібно усунути шкідливі звички. найбільш шкідливі звички, які заважають мозку працювати. Той стан в який я впала майже на місяць має припинить. Ніщо ж не триває вічно. Головне рухатись в перед. А щоденник мені в цьому допоможе.

І ще один важливий урок вивчений сьогодні: Не всі поставлені цілі вдається реалізувати.

І це добре. І це потрібно прийняти. І навчитися з цим спокійно змирятися. Бо якщо не можеш признати поразку то тебе це скоріше погубить чим поразка. Я не завжди буду вигравати. Не завжди буду розумною, чемною, вихованою, я буду казати дурниці і робити не правильні речі. В мене є слабкості і вони в мене завжди будуть, так чи інакше. І це добре. Вони мені потрібні. Щоб я не возгордилась. Чудовий задумано цей світ! Ідеально.

Шкода, що цього не можна публікувати ні в одній соціальній мережі від свого імені. 

1 - насильство породжує насильство. Без виключень.

2 - потрібно боротись тільки за своїх. За своїх. А не проти кого б то не було.

В житті будь-якої людини не існує абстрактних понять таких як країна, влада, народ, права, свобода, справедливість і т д. Є тільки люди. І цих людей потрібно захищати, не абстрактно людей, не від абстрактної шкоди, яку можуть колись, комусь заподіяти. А тільки по факту. Конкретна людина - конкретні дії. Неможливо побороти вселенське зло і несправедливість. Справжня боротьба не на майданах, а в кожному прожитому тобою дні, в кількості добра зробленого іншим людям.

Ох, не дарма мені в руки потрапила книжка Стругацьких "Град обреченный", ще на самому початку подій останніх місяців.

Ось, що хотілося б донести до всіх кого люблю:

<vangog@altaira.wpi.edu> "Ага!   Умнеешь!   --   воскликнул   Изя,   размахивая искалеченной  рукой.  --  Зря.  Это  опасно!  Вот  в  этом-то и заключается вся трагедия. Сейчас очень много людей поумнеет, но поумнеет  недостаточно.  Они не успеют понять, что сейчас  надо  как раз притворяться дурачком..." ( Стругацькие "Град обреченный")

 

 

2014 рік. Поставлені нові цілі і серед них вести кожний день особистий щоденник і розмовляти українською мовою. Посумнівавшись 5хв з приводу того де краще писати в зошитиі чи в інтернеті вибрала інтерет. Можливо тому що вже колись намагалась тут щось подібне писати, можливо тому що всім людям їх думки здаються егоїстично цікавими і вони думають що те що вони думають ще когось це зацікавить, а якщо відверто то просто хочеться уваги. Але як в Попелюшка казала "Мне так хочется, чтоб люди заметили, что я за существо. Но только мне хочется, чтоб люди заметили это непременно сами. Без всяких просьб и хлопот с моей стороны. Потому что я ужасно гордая. Но неужели же этого никогда не будет? …. Хочу, чтоб счастье пришло ко мне. Мне так надоело делать самой себе подарки. Добрые люди, где же вы? Добрые люди, а добрые люди!?".

Ось, виправдання готове. Так що можна приступати!

«Безумье — и благоразумье…» Безумье — и благоразумье, Позор — и честь, Все, что наводит на раздумье, Все слишком есть - Во мне. — Все каторжные страсти Свились в одну! - Так в волосах моих — все масти Ведут войну! Я знаю весь любовный шепот, - Ах, наизусть! - - Мой двадцатидвухлетний опыт - Сплошная грусть! Но облик мой — невинно розов, - Что ни скажи! - Я виртуоз из виртуозов В искусстве лжи. В ней, запускаемой как мячик - Ловимый вновь! - Моих прабабушек-полячек Сказалась кровь. Лгу оттого, что по кладбищам Трава растет, Лгу оттого, что по кладби́щам Метель метет… От скрипки — от автомобиля - Шелков, огня… От пытки, что не все любили - Одну меня! От боли, что не я — невеста У жениха… От жеста и стиха — для жеста И для стиха! От нежного боа на шее… И как могу Не лгать, — раз голос мой нежнее, - Когда я лгу…

 

x x x

Мой день беспутен и нелеп:
У нищего прошу на хлеб,
Богатому даю на бедность,

В иголку продеваю — луч,
Грабителю вручаю — ключ,
Белилами румяню бледность.

Мне нищий хлеба не дает,
Богатый денег не берет,
Луч не вдевается в иголку,

Грабитель входит без ключа,
А дура плачет в три ручья —
Над днем без славы и без толку.

27 июля 1918

В огромном городе моем - ночь.
Из дома сонного иду - прочь
И люди думают: жена, дочь,-
А я запомнила одно: ночь.

Июльский ветер мне метет - путь,
И где-то музыка в окне - чуть.
Ах, нынче ветру до зари - дуть
Сквозь стенки тонкие груди - в грудь.

Есть черный тополь, и в окне - свет,
И звон на башне, и в руке - цвет,
И шаг вот этот - никому - вслед,
И тень вот эта, а меня - нет.

Огни - как нити золотых бус,
Ночного листика во рту - вкус.
Освободите от дневных уз,
Друзья, поймите, что я вам - снюсь.

 

 

Какой-нибудь предок мой был -- скрипач,
     Наездник и вор при этом.
     Не потому ли мой нрав бродяч
     И волосы пахнут ветром!

     Не он ли, смуглый, крадет с арбы
     Рукой моей -- абрикосы,
     Виновник страстной моей судьбы,
     Курчавый и горбоносый.

     Дивясь на пахаря за сохой,
     Вертел между губ -- шиповник.
     Плохой товарищ он был,-лихой
     И ласковый был любовник!

     Любитель трубки, луны и бус,
     И всех молодых соседок...
    

Читать далее...

Одинокий человек - это не тот рядом с кем никого нету, это тот кто хочет что бы с ним был кто-то конкретный.

Рядом с одиночками тоже полно людей, но дело в том что им никто не нужен.

Даже не знаю что лучше...

"Принять на себя вину другого человека - это и есть самое истинное проявление любви"

Такой вот вывод сделала для себя после того как мы с девочками проводили с детьми беседу на тему "Конфликты между детьми и родителями".
Самое сложное обьяснить почему ты должен извиниться даже если ты прав а родитель на прав, почему нужно извиниться даже если тебя обидели, пусть даже ударили.Мне так просто мама всегда говорила, если что-то не так и папа кричит значит ты не права и должна извиниться. С годами я поняла что ээто единственный выход из конфликтной ситуации с близким человеком, даже если в его раздражении нет абсолютно нискольчко твоей вины. Но когда ты говоришь человеку "извини" ты тем самым говоришь ему "я понимаю твою злость, раздражение и боль и мне очень жаль что я не могу тебе помочь".

Насколько бы человек не был обозлен, жесток и черств - это действует.
Вот только как это обьяснить детям, так что бы у них не возникло чувство "вины" перед теми кто их обижает?

.... - Вот вы приходите
на работу. Обычные трудовые будни...
- Хорошо. Будни. Я ложусь на вычислитель и думаю.
- Ну-ну... Постойте - на вычислитель? Ну да, понимаю. Вы лингвист, и
вы ложитесь на... И что же дальше?
- Час думаю. Другой думаю. Третий думаю...
- И наконец?..
- Пять часов думаю, ничего у меня не получается. Тогда я слезаю с
вычислителя и ухожу.
- Куда?!
- Например, в зоопарк.
- В зоопарк? Отчего же в зоопарк?
- Так. Я люблю зверей.
- Ну а как же работа?
- Что ж работа... Прихожу на другой день и опять начинаю думать.
- И опять думаете пять часов и уходите в зоопарк?
- Нет. Обычно ночью мне в голову приходят какие-нибудь идеи и на
другой день я только додумываю. А потом сгорает вычислитель.
- Так. И вы уходите в зоопарк?
- При чем здесь зоопарк? Мы начинаем чинить вычислитель. Чиним до
утра.
- Ну а потом?
 - А потом кончаются будни и начинается сплошной праздник! 

http://www.rau.am/rauart/igra.html

*** 

Отрешена от мира с детства –
Люблю с завидным постоянством
Не человека, день и место,
А чувство, время и пространство.

***

Миф о дружбе народов развеялся дымом, понуро,
По обломкам страны, по колено в осевшей пыли
Чужаки, ренегаты, подкидыши русской культуры
По искромсанной карте в четыре конца побрели.

Придорожные камни, свидетели новой победы,
Как смогли облегчили для странников выбор пути:
Перечеркнуто "братья" - дописано сверху "скинхеды",
Перечеркнуто "дом", сверху - "некуда больше идти".

*** 

Перспективы и линии; сух и графичен набросок,
Дорисованный красным: Михайловский, Спас на крови…
Тот, кто истинно предан, как правило, прост и небросок,
Прям как шпиль, аскетичен как схимник и верен в любви.

Потому-то и в Пушкинском доме он дома, и где бы
Ни был – мир весь ложится в судьбы его четкий конспект,
И skyline его жизни, прошив ленинградское небо,
Через сердце России проходит как Невский проспект.