Якби не щоденник, то я б напевне думала що в мене особистостний застій, ступор чи деградація. А так реально допомагає. Чи то життя почало налогоджуватися =) . 

Важливе за сьогодні: Ситуація з мамою дома нарешті назріла до того моменту коли можна їй сказати що я хочу переїхати. Мені все одно їй страшно це казати, але злості в мені зараз все ж набагато більше, тому треба казати, поки співчуття знову не взяло верх. Ще одна фраза крутиться в голові, цього разу з Дозору, щось про те що те що для одного життя, для іншого загибель. Я не можу далі віддавати своє життя щоб хтось продовжував своє існування. Я хочу жити. Це егоїстично. Молодість завжди егоїстична Та як інакше вижити? Якщо я тут залишусь я або вмру, або здурію, питання лише в тому що відбудеться раніше. Якщо переїду з'явиться бодай шанс не тільки жити але і вилікуватись. Здоров'я теж не маловажливий фактор. А тут я ним не зможу займатись.

І з татом сьогодні була на диво спокійна розмова по телефону.

А ще з'явилась погана ідея, найгірша ідея сценарію розвитку подій в країні - безперервна затяжна війна. Тоді і про театр і про аудит можна забути. Так що диктатура квіточки в порівнянні з цим. Сподіваюся що вуличні протистояння якнайшвидше скінчаться. 

Тож в принципі доволі оптимістично лягаю спати, виконавши обіцянку писати щоденник.

На добраніч!)