Безпорадність.  Безнадія. Переслідує скрізь. Завжди. І посміхаєшся. І типу кльово. А потім просто сум. Почуття, що загострюють соціальну безкорисність, проїли дірки у моїй самовпевненості. І так потроху руйнується світ навколо. Поринає в туман, що я навіть пальців своїх не бачу. І не знаю за що триматись, куди йти і до кого йти. І чи варто? А бажання діяти розпеченою іскрою таврує стомлений мозок. І неприємно, і навіть боляче. І так спалахами тої іскри виринають думки на папері. Стислі, незрозумілі , тимчасові..