Тебя бывает так тяжело забыть.
Точно так же сложно бросать курить…
Каждый раз последний: я могу это пережить,
А потом позволяю себе ещё, так уж и быть.
И стена между нами такая, что взглядом не обхватить.
С огромными красными буквами: не входить!
Как же все-таки больно тебя любить.
 

Мальчик мой, однодневка
Столь желанный, сколь и чужой.
Мне молчанье твое с издевкой
Говорит: я не твой, не твой…
Как не силилась бы, не билась
Я рыбой о лед твоих глаз..
Бесполезно все… Я влюбилась,
А ты исчезаешь, как в прошлый раз…

Иногда мне хочется ненавидеть весь мир. Но моя ненависть настолько ничтожна, что её мне едва хватает на несколько минут.

Безпорадність.  Безнадія. Переслідує скрізь. Завжди. І посміхаєшся. І типу кльово. А потім просто сум. Почуття, що загострюють соціальну безкорисність, проїли дірки у моїй самовпевненості. І так потроху руйнується світ навколо. Поринає в туман, що я навіть пальців своїх не бачу. І не знаю за що триматись, куди йти і до кого йти. І чи варто? А бажання діяти розпеченою іскрою таврує стомлений мозок. І неприємно, і навіть боляче. І так спалахами тої іскри виринають думки на папері. Стислі, незрозумілі , тимчасові..

Хоу, хоу, хоу. З новим роком, кляті друзі. Черговий рік без сексу. Ну, типу, вітаю. Пляшка текіли, пачка цигарок. Повторити. Минулого року просила у Діда Мороза подарувати мені член. Нажаль мої статеві органи й досі жіночі, проте амбіції перетворюються на чоловічі. Як же це до біса несправедливо! Отак сидиш навпроти нього, уявляєш його оголене тіло перед собою у різних позах/ракурсах/ситуаціях і відчуваєш як вологі соки твого бажання стікають на білизну. І мимоволі кусаєш губи, торкаєшся свого волосся, не знаєш куди діти пальці, що прагнуть проникнути у саму суть цієї пристрасті. Намагаєшся відвести погляд, що непатріотично здає тебе супернику. Кляте лібідо. Хочеш одного, а ладна відттрахати ледь не кожного, хто хоч якось відповідає твоїм потребам. Мабуть саме тому я так багато палю. Хоч розмір і не той, проте форма схожа. Fuck them all… (c) І алкоголь не допомагає, а навпаки, посилює бажання. І я сміюся. Істерично сміюся над своїм огидним становищем. І камінь перетворюється на усміхнену мильну бульбашку. Злітає. І лопається. І розлітається маленькими камінчиками, випадаючи у похмурий осад в черговій чарці гіркого апогею відрази. І я тікаю від цього стану. Ховаюсь серед людей/друзів/знайомих. На самоті ж бо найгірше. І не допомагає клята мастурбація. Бо ж хочеться відчути в собі чоловіка. Самця, що таки має пеніс, фалічну прикрасу свого єства. Та це на самоті. В думках, фантазіях. А у реальності клята жіночність просто вбиває. Нав’язані суспільством етично-моральні норми не дають насолодитися звичайним епікурейським блаженством оргазму. Так непросто переступити цю межу у своїй підсвідомості і відттрахати першого стрічного, навіть не запитуючи його ім’я.

Виявляється, на біса важливим є вміння правильно наводити фокус... обирати пріорітети... Отак і живеш, переводячи фокус з одного об'єкту на інший... Остогидло! Як казав Анрі Картьє-Брессон: "Різниця між гарним добутком і посередністю - питання міліметрів".  А мені ж не хочеться посередності!.. Я ж бо, бачте, індивідуальність! Отак і проходить життя у боротьбі з цими кількома міліметрами за володіння довершенністю... Але життя, то не окремий знімок... Життя - це серія недовершених кадрів, що разом утворюють шедевр моєї історії. А я ж типу вчуся... Вчуся з кожним кадром, з кожним спуском затвору... Клац-клац... Черговий невдалий кадр... Знову помилка... Черговий змарнований вчинок, чергове падіння... Байдуже... Я підіймаюсь, вимикаю "коханця" і, посміхаючись крізь сльози, іду обробляти інформацію... Додаю ч/б і баг знімку перетворюється у натяк смислового навантаження. Дарма, що не завжди... Отак дивлюся на людину... Переводжу фокус з очей на пальці, з пальців на волосся і шукаю ті кілька зайвих міліметрів. Не знаходжу... І знову вже жалібний стогін затвору... І знову помилка... І той,  такий довершений перед очима, стає потворою на моїй фотографії... Отак і живу, у пошуках правильного фокусу... У власному шоу фріків.

Не вистачає слів, рухів, уміння, натхнення...щоб висловити почуття. Що захопили. Так зненацька просто захопили. І це насправді. Це - реальність. Це - життя. Моє життя. І хочеться. Малювати хочеться. Співати, стрибати, танцювати, займатися сексом. Бо ж просто обійняти кохану людину. Отак просто підійти і обійняти. Нехай-бо він і не підозрює, що коханий. Та я ж бо знаю. Цього досить. Я кохаю і все. Я просто собі кохаю. Його, цей світ, людей, життя! А є ж бо за що! Тепло у грудях таке п'янке... Таке барвисте. І хочеться бути такою ж барвистою. Хочеться крил. Хочеться багато кольорової фарби і все-все розмалювати. Просто. Долонями, пальцями, тілом. Хочеться його розмалювати. Розмалювати його бажану плоть. Ковзати пальцями по рельєфу його плечей, рук, грудей, стегон... Намалювати самій це вже і так довершене створіння. І себе... Себе намалювати. Оновленою, кольоровою.. Радісною істотою з усміхненими очима. І бути щасливою. У своєму, у власному кольоровому світі. А він бо ж є. Він поза склом чарівних окулярів. Отак легко до нього дістатись. Він у мені. Він - це я. І немає більше крижаних палаців, немає брил байдужості навколо. І я більше не маленьке залякане звірятко... Я - веселка... весна... колір твого щастя... жадане джерело твоєї насолоди... Синя птаха... Звичайна собі, синя. Поруч з тобою...

Сакральное применение психоактивных веществ имеет многотысячелетние корни. История сложилась таким образом, что традиции архаичного язычества (шаманизма) были забыты на несколько тысяч лет. В период Новой эры подобными экспериментами занимались мистические ответвления ведущих мировых религий (оккультизм), и только переворот в психофармакологии двадцатого столетия сделал широко известными сокровенные тайны сектантов и колдунов.

Доктор философии, специалист в области религиоведения Хьюстон Смит (Университет Беркли) пишет, что связь природных средств изменения сознания с духовной практикой очевидна: растительные галлюциногены могли послужить отправной точкой возникновения многих религиозных направлений, позднее забывших о своих психоделических корнях. При соответствующем психическом состоянии и в соответствующих условиях психоделики могут вызвать религиозные переживания, неотличимые от переживаний, происходящих спонтанно... Когда У. Стейса, который считается авторитетам в области философии мистицизма, спросили, подобны ли психоделические переживания мистическим, он ответил: "Вопрос не в том. похожи они на мистические переживания или нет: они суть мистические переживания." (Более подробно вопрос подлинности мистических переживаний, возникающих под воздействием галлюциногенов, и о том, могут ли галлюциногены способствовать религиозной жизни, рассмотрен в книге "Пути за пределы ЭГО")

Архаичная религиозность подразумевала достаточно напряженную психологическую атмосферу духовной жизни людей. Язычникам было свойственно чуткое мистическое мироощущение. Окруженные загадочной Природой, вовлеченные в бесконечный творческий процесс ее изучения, свой душевный покой архаичные люди смело доверяли непосредственному религиозному переживанию, которое являлось главным источником их опыта и определяло выбор важнейших стратегий поведения.

Также хорошо известно, что все шаманы во всех культурах употребляют для вхождения в транс определенные растения и грибы, содержащие все те же "молекулы мистики". Для общения с мифическими сущностями, управляющими судьбами людей, язычники стимулировали особые свойства психики с помощью природных галлюциногенов растительного и животного происхождения. Например, наскальные фрески эпохи позднего неолита в местности Тассилин-Аджер, что находится на юге современного Алжира, изображают фигуры, покрытые псилоцибиновыми грибами, танцующие шаманы зажимают в руках те же грибы, а окружающий их орнаментный рисунок похож на причудливые галлюцинации, возникающие под воздействием псилоцибина. На Руси и в Западной Европе до сих пор растут несколько видов грибов, содержащих псилоцибин. По виду их трудно отличить от многочисленных и малоизученных мелких поганок (кстати, само слово "поганка" происходит от латинского "paganus" - язычник). Традиции употребления галлюциногенов в языческой Руси явственно прослеживаются в мифологии - достаточно распространенным является мотив, когда архетипическая колдунья Баба-Яга употребляет сама или предлагает героям специальное зелье, приготовленное из каких-то грибов, трав, а также змей, ящериц, жаб и пауков, после чего отведавший этого зелья испытывает экстатические переживания, приобретает способность перемещаться в пространстве и времени, а также работать с информацией нетрадиционными способами - читать мысли и т.п. Современная фармакология показала, что в ряде растений и грибов, а из представителей фауны - именно в некоторых пауках, коже жаб, змей и ящериц - содержатся мощнейшие галлюциногены, такие как диметилтриптамин (ДМТ), вещества группы буфотенина (ближайшие родственники ЛСД-25), псилоцибин и др. (В качестве подтверждения того, что наши предки хорошо знали о галлюциногенных свойствах кожи жабы/лягушки, может выступать известная сказка "Царевна-Лягушка", в которой Иван-дурак видит вместо лягушки царевну только после того, как прикасается губами к коже лягушки, то есть в момент поцелуя в его рот попадает слизь лягушки, содержащая мощнейший галлюциноген буфотенин, и все происходящее с Иваном впоследствии можно рассматривать как его галлюцинацию. Примечателен и тот момент, что принцесса настаивает на сохранности своей отброшенной, то есть вроде уже не нужной, лягушачьей кожи - как только Иван уничтожает эту кожу, галлюцинации сразу же прекращаются - образ Царевны исчезает из сознания Ивана).

Причины возникновения шаманизма можно искать в области непосредственного знакомства наших далеких предков с мистическим опытом, вероятно, связанным с "молекулами мистики". Складывается следующая картина развития сознания: сперва, бессознательно повинующееся инстинктам животное (обезьяна), благодаря поеданию растительных галлюциногенов, научилось пользоваться речью, чтобы осознавать себя во времени и, тем самым, структурировать свое поведение. Затем, опыт экстатических состояний сознания позволил архаичным людям обнаружить в окружающем нечто необъяснимое, приводящее в невероятный восторг и повергающее в ужас. Вокруг ярчайших психоделических переживаний стали возникать Читать далее...

Настроение сейчас - и снова то же

Я ненавижу зеркала…
В них дрянь меня пронзает взглядом.
Где та, которой я была?
Куда пропал тот, что был рядом?

Ах, да… Ушёл. За ветром вслед.
А мне постфактум сообщил.
Он на заре ушёл, чуть свет.
Мою лишь совесть прихватил.

Я ненавижу зеркала.
Боюсь её жестоких глаз,
Ведь взор их липнет как смола
И гибель тем, кто в ней погряз.

Зачем я так боюсь зеркал?
Зачем он страх во мне посеял?
Меня пугает злой оскал
В них появившегося зверя.

Что ж, не люблю я зеркала.
И Не-Себя давно в них вижу.
Но я к тому же поняла:
Его я больше ненавижу.
12.11.08

Настроение сейчас - всё тоже

Ты другом был, пока не встрял
В пучину гадов прокажённых.
И зрячим будучи, вдруг стал
Щенком слепым новорождённым.

И в черной вдовьей паутине
Безвольной куклою погряз,
А тварь легка, как на помине –
Уж мечет искры чёрных глаз.

И прочь меня взашей Ты гонишь,
Ведь скован узами обмана,
В котором всё быстрее тонешь
На радость подлого тирана…

И Ты не тот уже, кем был…
Не узнаю в Тебе я друга.
Спасти пыталась что есть сил…
Увы… Прощай. Твоя… Подруга?
13.12.08

Самотній вечір. Дощ. Краплі дзвінко постукували у віконне скло, меланхолічно відлунюючи їй у вуха. Примарні обриси дівочого обличчя періодично освітлювала різка яскравість грізної блискавки. Замислившись, вона забула про давно запалену цигарку і попіл, що впав на оголене стегно, простягнутої на підвіконні ноги, вирвав її з обіймів думок у кляту реальність. Тихо вилаявшись вона піднесла до сухих вуст напівпорожню склянку з червоним вином і швидкими судомними ковтками вирішила його останню долю. Довгі тонкі пальці дівочої руки м’яко ковзнули підвіконням в пошуках запальнички. З четвертої спроби підкуривши міцну цигарку, вона з насолодою затягнулася гірким нікотиновим задоволенням і заплющила стомлені очі. Вмостившися по-зручніше, тіло ж бо вже затікало, вона увімкнула, заздалегідь вирублений, мобільний. Динамік ледь не димівся від перенапруження через потік вхідних повідомлень, що увірвалися в лунку тишу кімнати гучним неспокоєм. Зачекавши, доки той «конвеєр» врешті зупиниться, вона простягнула руку до апарату, та ледь не випустила його, він-бо знову заверещав, повідомляючи володарку про вхідний дзвінок. Натиснувши «відповісти», дівчина повільно піднесла слухавку до вуха.
-…
-Пробач… - його голос благав її, мов того господа.
-За що? – «здивувалася» вона.
-Не знущайся. Мені і так погано…
-А мене це має хвилювати? – її це починало дратувати. – Забий. Все чудово. Справді…
-То… Ти мене пробачила? – надія в його голосі викликала стомлену посмішку на вимученому обличчі.
-Звісно. Я відпускаю всі Твої гріхи.
-То… Може зустрінемося?
-Не сьогодні. Я занадто втомлена. Я подзвоню… - натиском кнопки вона обірвала обридлу розмову.
-Можливо… - тихо промовила вже сама до себе. – Можливо…
В затуманених зіницях хижо виблискував місяць, заплутавшись у її пухнастих віях, а на вустах застигла іронічна посмішка. Вино, з необережно нахиленої склянки, по краплі стікало їй на коліна, а запалена під час розмови цигарка ще й досі попеліла самотнім вогником в цілковитій темряві…

[445x699]

Настроение сейчас - позитифффф

вечір п'яних гульок студентів-бакалаврів. стою на балконі. поруч із подругою. і слухаю печальний спів молодого хлопця. красиві слова, красивий голос. ніби так того всього багато навкруги, що мала б і не звернути особливу увагу. та сильно за душу зачіпає... під його спів я відчуваю, як німію...і тіло вже не слухається. цигарка чомусь вередливо тухне, а я не в змозі відвести погляд від його рук, що рвуть дзвінкі струни білої гітари. студент, нещодавно весело-сп'янілий від вдалого закриття сесії і добрячої дози алкоголю, зараз так чітко й моторошно-серйозно виплескує свої почуття у власній пісні. моє тіло потребує крил. ні, це не примха, це ніби якась необхідність. саме зараз, саме крил... аж ось він владним і спокійним рухом заглушив інструмент, вибачився за сумну пісню і посміхнувся. а я мовчки взяла в подруги, так вчасно запропоновану, цигарку і залишилась на самоті, аналізуючи почуття, що в мені пробудила ця пісня, що й досі звучала у моєму стомленому мозку. та переднічний вітерець потроху вивітрював чарівну мелодію, а моє їство безуспішно намагалося втримати її в невидимих обіймах неспокою...

[466x699]

Черкащина… Посмертна колиска Шевченкової душі… Ранок… Передсвітанковий туман охопив рвучкими судомними обіймами м’яку, вкриту пухнастою травою, землю.
Дорога… Чорне полотно, вкрите білими полосами дорожньої розмітки, несе мене за обрій хаосу думок. А обабіч дороги, на шовковистих полях, краплинами крові розкидані маки… Криваві квіти п’янкого опіумного щастя. Примарного щастя. Криваво-червоні квіти байдужості, що віками насичувались кров’ю героїв Батьківщини, чи її ворогів, щоб тепер визирати з-поміж пелюсток своїм єдиним оком, іронічно спостерігаючи за ганьбою нащадків…

[258x202]
Настроение сейчас - ггггггггггг

Обуратни.
Люди, которые в полнолуние превращаются в буратин и, впиваясь зубами в стволы деревьев, пьют их сок. Особенно обуратни любят березы. Так что если где засохла роща, знайте - это работа обуратней! На людей, слава богу, они не бросаются, но стать обуратнем может любой человек, которого клюнет в шею бешеный дятел.

Бурдалак.
Опустившийся вурдалак. Вместо крови лакает любую бурду.

Минитавр.
Карликовое чудище, которое так и не выросло, потому что в детстве курило.

Тупырь (он же Дуракула).
Тупой упырь. Он настолько туп, что нападает сам на себя и пьет у себя же кровь. Иногда, впрочем, ему удается отбиться от себя, убив осиновым колом.

Баба Яга.
62-го размера нога. Самая страшная женщина в мире. После встречи с ней даже лысые мужчины седеют от ужаса.

Кариозный монстр.
Убить это страшилище, обитающее во рту, можно маленьким осиновым колом, сделанным из зубочистки или чесночной жвачкой. Кроме этого, кариозные монстры боятся серебреных зубов, отлитых из серебряных пуль

Присрак.
Приведение пугающее человека так, что он от страха накладывает себе в штаны.

Думовой.
Домовой, живущий в Думе. По ночам он работает с документами наших законотворцев. Чтобы думовой не шалили, депутаты оставляют ему в блюдце коньяк.

Чумовой.
Домовой, живущий в чуме. Похож на маленького Деда Мороза.

Трусалка.
Благопристойная русалка, плавающая в больших семейных трусах и не когда не появляющаяся перед мужчиной голой. Не путать с безтрусалкой, соблазняющей рыбаков. Так же трусалку не следует путать с испуганной нимфой, которая пугается, когда рыбаки застают ее плескающейся в воде голышом.

Хоборотень.
Слон-оборотень, способный превращаться в чего и в кого угодно. Однако во что бы не превращался хоборотень, его легко вычислить, так как он будет размером со слона и обязательно с хоботом.

Выборотень.
Кандидат в депутаты, который после того, как за него проголосуют, забывает наказы своих избирателей.

Настроение сейчас - аппатия

Ночь. Фонарный свет столбов.
Недозревший блеск луны.
Тьмы дурманящий покров.
Звон глухой дождя стены.
Шелестящий шум листвы.
Опустевшей трассы дрожь.
Роскошь мрачной красоты.
Серой сталью свистнул нож.
Ожерелье капель красных –
Пасть раскрал кровавый рот.
Взгляд застыл стеклом бесстрастным.
Смерть за жертвою идёт.
Город спит в ночное время,
Груз дневной роняя с плеч.
Лишь убийца тащит бремя –
Ремесло своё беречь.
16.05.08

[505x340]

Настроение сейчас - отличное

Стою одна на мостовой.
Дешёвый кофе руки греет.
Ветер треплет волос мой,
От боли тело леденеет.

Погряз в отчаяньи мой мир.
И взгляд направлен в пустоту.
Я – безбилетный пассажир
У этой жизни на борту.

Замкнула я свои мечты
И беззащитные надежды
В оковы грубой скорлупы
И цвета чёрного одежды.

В словах ирония скользит,
Сарказм – мой спутник неустанный.
И сердце больше не болит –
В бою погибло безымянном…
16.05.08

Настроение сейчас - все достали, но всё до сих пор отлично)

Я знала, что он – ветер вольный.
Вот час настал – он рвётся в путь.
Но почему же мне так больно?
Не в силах я его вернуть.

Ушёл он под покровом ночи.
Развеяв прахом все мечты.
Мои заплаканные очи –
Озера жуткой пустоты.

Ведь знала я что так и будет…
К чему тогда весь этот бред?
Поплачет сердце и забудет…
В ночи навек остыл Твой след.
3.05.08

[275x400]
[604x452]