Не вистачає слів, рухів, уміння, натхнення...щоб висловити почуття. Що захопили. Так зненацька просто захопили. І це насправді. Це - реальність. Це - життя. Моє життя. І хочеться. Малювати хочеться. Співати, стрибати, танцювати, займатися сексом. Бо ж просто обійняти кохану людину. Отак просто підійти і обійняти. Нехай-бо він і не підозрює, що коханий. Та я ж бо знаю. Цього досить. Я кохаю і все. Я просто собі кохаю. Його, цей світ, людей, життя! А є ж бо за що! Тепло у грудях таке п'янке... Таке барвисте. І хочеться бути такою ж барвистою. Хочеться крил. Хочеться багато кольорової фарби і все-все розмалювати. Просто. Долонями, пальцями, тілом. Хочеться його розмалювати. Розмалювати його бажану плоть. Ковзати пальцями по рельєфу його плечей, рук, грудей, стегон... Намалювати самій це вже і так довершене створіння. І себе... Себе намалювати. Оновленою, кольоровою.. Радісною істотою з усміхненими очима. І бути щасливою. У своєму, у власному кольоровому світі. А він бо ж є. Він поза склом чарівних окулярів. Отак легко до нього дістатись. Він у мені. Він - це я. І немає більше крижаних палаців, немає брил байдужості навколо. І я більше не маленьке залякане звірятко... Я - веселка... весна... колір твого щастя... жадане джерело твоєї насолоди... Синя птаха... Звичайна собі, синя. Поруч з тобою...