Якісь безглузді жахливі сни сняться вночі…
І після них страшенно хочеться пити…
А пакети з-під соку як на зло виявляються порожніми….
Доводиться іти до холодної кухні і пити воду з-під крану…
Ще один крок до дешевого отруєння…
Пусті коридори… А чого ще можна хотіти о 2 ночі ??
Десь чутні голоси сусідів – їх п’яні дебати, але це все вже стало таким банальним…
Одягаю на себе одяг, і виходжу на вулицю….
Іти до цілодобового магазину страшно…
Крейду з асфальту ще і досі не змили дощі….
Затоптую своїми старими кедами контури чиєїсь творчості…
Мені таке ніхто не присвячує… А я і не заслужила…
Сюжет по одному і тому ж сценарію…
А все таки легше бути одній…. Я звикла…
І вже навіть не вбачаю у нових знайомих чоловічої статі потенціальних коханих….
Напевно це хвороба…. А може відданість йому?
Бо він – це єдина жива істота, до якої я по-справжньому щось відчуваю…
Хоча і на нього мені останнім часом реально похуй…
На холодному асфальті застила тінь від моєї зіщуленої постаті…
Мама завжди казала, що неможна дівчатам сутулитись і безапеляційно била мене по спині…
Багато ще часу на роздуми? Багато ще має наснитись непотрібних снів?
Ех, якби ви знали як під системою темно дихати…
Хочеться відєднати непотрібні дроти від резервуарів з розчинником штучного існування…
Хочеться Ж И Т И…. ТИ…. Жи………………………… Серце знову не б’ється….
Моє друге я померло…. Перше ще залишилось існувати…. Навіщо?
Якщо десь відкриють центр добровільної евтаназії, я буду першим його клієнтом…
Але поки що про всяк випадок тримаюсь осторонь оголених дротів зі струмом і відчинених вікон …
Заборонила доступ до свого тіла…. Всім… Навіть собі…
Це як поставити пароль і забути….А нагадування на е-mail не прийде….
Живу двома хвилинами опісля необхідної дози…..і знову страшенний головний біль…
Своїм існуванням у когось ще-не-на-ро-дже-но-го Я забираю цілу вічність…. Чи варто?
Намагаюсь відкрити двері…. Зламався ключ…. Я одна в цегляній коробці….
КОХАННЯ НЕМА!!! Мене нема!!! А за вікном…..
А за вікном небо таке СИНЄ….
І листя таке ЖОВТЕ….
І люди такі ЩАСЛИВІ…..
