Через вікно, пробившись до кімнати
Вмирає промінь світла на підлозі,
І день втікає, місто хоче спати,
Роняє кран свої холодні сльози...

Про що він плаче, я не хочу знати
Себе ділю на дві криві частини
Одну могла б тобі подарувати
Якби хотів ти тої половини...

Йду мити руки від червоної помади
І знову змушую навзрид ридати кран
Себе питаю задля чого ради,
Міняю вкторе правду на обман??

Всі ролі міряю, дивлюсь на себе в дзеркало
Та в жодній з них надовго не утримаюсь
І буду завжди чесною й відвертою
Не стану матір"ю, коханою, дружиною...

Хоча...Змогла би... Та чи дочекаєшся??
Чи варто вірити, надіятись, страждати?
Я все боюсь, а ти чомусь вагаєшся
Ніхто із нас не зможе покохати...

Моя душа відверта і сполохана
Як і в дитинстві вперто в себе вірю,
Я плачу не тому що я закохана,
А що кохати взагалі не вмію...
[700x525]