Ви - українці?

Не важливо чи любиш ти сало, чи носиш вишиту сорочку і чи знаєш абсолютно всі слова українського гімну. Може ти й не перепливав Дніпро, може й не вмієш танцювати естрадний чи бойовий гопак. На твоєму столі не обов'язково лежить "Кобзар", а на стіні не висять розшиті рушники. Твоя кров червона, а не жовто-блакитна.

Я сама часом така, хоча в моєму випадку багато чого є в наявності. Я пам’ятаю українських героїв і вболіваю за українську гордість. Я бачила цю землю і з ілюмінатора Боїнга, і з вікна міжнародного потягу, але я повернулася. Мені не потрібні неонові міста, височенні хмарочоси, «силіконові долини»... Я не буду жити там, де вулиці без імен, а люди не пам’ятають свої корені. Я залишуся тут. Тут земля ще не охолонула від вогню, і ще не стерлися на плитах імена незабутих предків. Тут дівчата читають в метро та пишуть вірші на парах по термодинаміці (сама була одною з таких). Тут на грошах поети, а не президенти. Тут жартують смішно й посміхаються чесно.
Ви можете викреслити з документів, але із серця не викреслити п'яту графу.

Я - українка.

Я люблю вузькі вулиці Західної й проспекти Східної. Окрім Києва мені стали рідними інтелігентний Львів, барвистий Ужгород, чарівна Умань, безтурботна Одеса, діловитий Донецьк, історична Полтава, і багато багато інших українських міст. Я не вірю всім патріотам на трибунах, але вірю патріотам, які боролися за цю землю, за нас. Я вірю в цю країну: я довіряю цьому повітрю - воно тримає купол, цим людям - вони вміють дотримувати слова. Я люблю стукіт каблучків по плитці Хрещатика та кладкам Андріївського узвозу, скрипіння снігу в Карпатах і шурхотіння кримської гальки. Мені ніколи не забути української колискової й поцілунку під рідними зорями.
А ще: навіть коли я далеко, Вона (Україна) приходить до мене в снах. І мої діти народяться на цій землі, в цій державі.

Я українка.